Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Політолог Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков в аналітичній доповіді «Сучасний російський спосіб ведення війни: теоретичні основи і практичне наповнення» розповів про поточний російський спосіб ведення війни, який прямо впливає на те, як Україна повинна вибудовувати оборону. Якщо відповідати дуже коротко: Путін уже напав, але ймовірність повномасштабної війни Росії проти України мізерно мала.
На яких об’єктивних фактах ґрунтується впевненість, що Росія не «переступить межу»?
Існує одразу кілька чинників, які стримують РФ від масштабного застосування військової сили проти України. Серед найбільш значущих: по-перше, ресурсів Росії не вистачить для проведення тривалої наступальної операції, по-друге, РФ не готова до утримання окупованих територій та протидії потенційній партизанській боротьбі, хоча «повним ходом» готує до функції підтримання порядку, наприклад, свою Росгвардію. А до негативних наслідків окупації, крім того, додаються міжнародна реакція й внутрішні суспільно-політичні проблеми, які моментально загостряться на тлі масових жертв серед російських військовослужбовців.
Чи залишить Московія Україну у спокої?
Війна заради війни, звісно, не цікавить нікого, а на нинішньому етапі розвитку подій Росія досить упевнено просуває та реалізує власні інтереси невоєнними засобами. Крім усього, це значно дешевше — стимулювати відповідні настрої серед українців, а не проводити «польові» операції.
На чому грає цей «непольовий» компонент гібридної війни?
Помітно, що Росія не дуже і приховує свої наративи. А б’є переважно по найбільш потрібних для неї настроях: втома від війни, необхідність якомога швидшого припинення конфлікту будь-якою ціною, поляризація суспільства за різними напрямками для підриву єдності та згуртованості…
Невже наша агресивна сусідка так прагне уникати воєнних дій?
Правда така, що в Москви руки по лікті в крові. Але там досить потужна військова наука, яка ретельно вивчає досвід сучасних воєнних конфліктів, у яких беруть участь, наприклад, США. І напрацювання російських військових теоретиків та Генштабу ЗС РФ порівняно швидко втілюють в життя. За відсутності достатнього економічного потенціалу «гібридні» методи показали ефективність, і під час навчань Росія відпрацьовує свої розробки, експериментує, робить висновки.
Для чого Кремлю потрібні воєнні конфлікти?
Так сталося історично, що в Московії сформувалося гостре відчуття перманентної небезпеки, тому воєнний чинник традиційно відіграє важливу роль у стратегії цієї країни. Росія досить швидко переходить від політики погроз до застосування сили, тому цей «гопник» має безперервно нарощувати наступальний військовий потенціал. Із цього стилю побудови великої стратегії РФ випливає інший неприємний для нас момент: для «виживання російської держави» та ефективної оборони їй потрібна стратегічна глибина. І в зону цієї активної оборони потрапляють усі сусіди, з інтересами яких політичне керівництво Росії не рахується від слова «взагалі».
На цю тему читайте наш матеріал «Як Росія розпалює та заморожує конфлікти в країнах колишнього СРСР»
Хто може приструнити державу-терориста?
Росія надто небезпечна, аби просто «прикрикнути» на неї, щоби «навести порядок у класі». Наприклад, стосовно України Кремль не приховує, що готовий виконати погрози повномасштабної збройної агресії задля стримування країн НАТО та Євросоюзу від активних взаємин з нашою державою.
Навіть не спостерігаючи за щоденними діями РФ у зовнішній політиці, достатньо подивитися на положення, які задекларовані в основних російських стратегічних документах. Наприклад, у Стратегії національної безпеки і Воєнній доктрині. Вони прямо заявляють: роль Росії у світі має зростати, а воєнний чинник у політиці — збільшується. Україна тут зазначена як суб’єкт — інструмент антиросійського впливу США і НАТО на РФ.
До якої війни готується Росія останні роки?
Воєнно-політичне керівництво РФ констатує зростання ролі невоєнних засобів впливу, водночас не принижуючи чинник сучасних технологій у воєнних конфліктах. Йдеться про використання високоточного ракетного озброєння, систем РЕБ, БПЛА різних типів та видів зброї, насамперед високоточної, для максимального ураження об’єктів на всю глибину оборони противника. Особлива увага — підвищенню ефективності управління військами і зброєю, автоматизації у цій сфері. Відзначається зменшення часових параметрів підготовки до ведення воєнних дій.
На основі чого росіяни формують перспективні стратегії?
Військові спеціалісти РФ уважно стежать і вивчають досвід бойових дій США та інших провідних країн НАТО за останні 30 років — від операції в Перський затоці, коли війна остаточно перетворилася на надсучасний збройний конфлікт. Росія підлаштовує здобутий західними країнами досвід під свої економічні, технічні, геополітичні реалії, постійно експериментує та негайно впроваджує. Це перший основний напрям роботи. А другим чинником, міцним поштовхом для змін у російській армії, став власний досвід війни з Грузією 2008 року. Та війна показала катастрофічні провали в організації управління та у військовому будівництві загалом. Тож, останні роки ключові зусилля в рамках реформування і переозброєння ЗС РФ зосереджені на їхній професіоналізації — збільшенні контрактників і підвищенні престижу служби; інтенсифікації та насиченості різноманітними формами бойової і оперативної підготовки; збільшенні в армії та на флоті частки сучасного озброєння і військової техніки; удосконаленні системи управління воєнною організацією та підвищенні ефективності її функціонування… Відтоді збройні сили РФ, звичайно, не досягли паритету з армією США, але, за оцінками експертів, значно посилилися.
РФ не збирається реально окупувати Україну?
Ні, але вона передбачає і такий сценарій. Від 2016 року РФ здійснює значне військове будівництво по периметру східного кордону України. Фактично саме біля кордонів України останніми роками формується нове російське угруповання сил. Це дає Росії переваги у стратегічному розгортанні під час повномасштабної війни. Попри низку чинників, які не стимулюють або навіть стримують Росію від проведення масштабної наземної операції по периметру спільного кордону, Україна має у своєму стратегічному плануванні виходити з найгіршого сценарію. Гіпотетична військова операція Кремля може бути спрямована не стільки на захоплення нових територій, скільки на розгром значної частини з’єднань та підрозділів ЗСУ, знищення критично важливої інфраструктури, ліквідацію економічної і соціальної основи для подальшого систематичного спротиву, що дасть можливість нав’язувати українському уряду свою політичну волю. Тобто мова може йти про повторення збільшеної у кілька разів моделі російсько-грузинської війни 2008 року, яка мала на меті примушення Тбілісі до миру на російських умовах.
Сучасний російський спосіб ведення можливої наземної війни: методи й інструменти
Самі росіяни визначають кілька рис сучасної війни високої інтенсивності. По-перше, це зростання просторового розмаху одночасного ведення воєнних дій — коли замість традиційних фронту і тилу місцем ведення боїв стає весь театр воєнних дій, із масовим десантуванням, рейдами батальйонних (БТГ) і ротних (РТГ) тактичних груп тощо. Також росіяни планують масштабне застосування засобів далекого ураження та радіоелектронної боротьби (РЕБ). По-друге, передбачається використання єдиної автоматизованої системи управління, яка повинна випереджати нас під час ухвалення рішень — від виявлення цілей до завдання по них вогневого ураження. І по-третє, зростання відсотка високоточних засобів ураження — крилаті ракети тощо.
Чи можуть росіяни все це ефективно застосовувати вже сьогодні?
Вони цього прагнуть. Загалом такі уявлення про сучасну війну розписані в чинній Воєнній доктрині РФ. Московські керівники активно працюють над досягненням високого рівня боєготовності і боєспроможності армії. Наприклад, окрема увага в Росії приділяється так званому початковому періоду війни, коли здійснюється оперативне й стратегічне розгортання, відбуваються перші операції. На думку російських воєнних, велике значення мають рішучі дії саме в цей період: завдання серії ударів, які дозволять захопити ініціативу і запобігти ефективному переходу противника до стану війни.
Якою має бути «ідеальна війна» з погляду росіян?
Воєнні теоретики в РФ схиляються до думки, що це — швидкоплинна наземна операція з метою знищення основ для спротиву іншої сторони. І визначальними в такій операції стануть спроможність далекого вогневого ураження, безконтактні бойові дії із застосуванням високоточного озброєння, створення єдиного інформаційного поля та завоювання інформаційного домінування над противником. У майбутній війні російська армія активно експлуатуватиме відсутність цілісних ліній фронту для здійснення флангових ударів, вихід у тил противнику та активні рейдові дії для створення й підтримки ефекту хаосу. І це вже не «доктрини», а реальні напрацювання під час стратегічних командно-штабних навчань (СКШН) останнього часу, наприклад «Кавказ-2020» тощо.
Які практичні реформи у ЗС РФ можемо спостерігати наразі?
Наприклад, згаданий перехід до батальйонних і ротних тактичних груп. Практика їхнього створення виникла спонтанно під час війни у Чечні, коли росіяни створювали зведені підрозділи через брак сил, спроможних вести бойові дії. Така система показала ефективність і у війні проти нас (серпень 2014-го — лютий 2015 року ) і наразі Росія, за різними оцінками, може сформувати приблизно 150–200 БТГ для дій на території України. Російські збройні сили відходять від класичного застосування з’єднань типу «дивізія» і «бригада». Замість цього роблять ставку на менші, але водночас самодостатні підрозділи — тактичні групи — з відповідними засобами посилення включно з армійською і тактичною авіацією. Це дозволить розширити фронт наступу, а отже, на думку російських військовиків, — сприяти швидшому оточенню і знищенню наших сил.
Які сучасні тенденції ведення війни враховує Росія?
Можна відзначити певні успіхи росіян у забезпеченні здатності збройних сил вести безконтактні бойові дій та в далекому вогневому ураженню. Вони це здійснюють шляхом ефективного поєднання сенсорів поля бою та ракетно-артилерійських і авіаційних засобів ураження. Відбувається зміна акценту в трикутнику «вогонь-маневр-удар силами» на перші два чинники під час підготовки до проведення операцій. Порівняно з війною в Грузії у 2008 році, російська армія посилила власну керованість — шляхом організаційних змін та постачання у війська сучасних систем зв’язку і обміну даними. Водночас нарощується потенціал військ РЕБ для зменшення керованості сил противника з метою забезпечення інформаційного домінування на полі бою.
Що впадає в око у воєнних навчаннях в Росії?
Організація та процес навчання у військах свідчать про підготовку до проведення операцій в умовах відсутності цілісної лінії фронту. Сили спеціальних операцій (ССО) та підрозділи спецпризначення готуються до активних рейдових дій у тилу противника. Ми прекрасно знаємо і бачили, як діють ССО ворога: йдеться про участь в окупації Криму і в активних бойових діях на Донбасі. У масштабних бойових діях для вертикального охоплення сил противника Москва планує застосовувати десант не лише зі складу ПДВ та морської піхоти, а й мотострілецьких з’єднань (хоча там є серйозні проблеми з транспортуванням великих підрозділів). Згаданий перехід до БТГ та РТГ — як основних бойових одиниць — є додатковим свідченням підготовки до війни в умовах браку особового складу. Триває і розбудова військової інфраструктури на кордоні з Україною, яка має забезпечити перевагу російським збройним силам у стратегічному розгортанні.
Брак особового складу і матеріальних ресурсів змушує Москву вдаватися до «гібридних» методів ведення війни. Як працює ця складова воєнної стратегії Росії?
Не секрет, що поряд з традиційними підходами РФ намагається розвивати і застосовувати нетрадиційні інструменти воєнної політики щодо сусідів. Найяскравіший приклад — парамілітарні формування і приватні воєнні компанії (ПВК). Перевагою таких інструментів є можливість заперечувати безпосередню російську присутність та участь у конфліктах — «іх там нєт». Ще один «плюс» — жертви серед парамілітарних формувань і ПВК не викликають такого суспільного резонансу, як втрати серед військовослужбовців регулярної армії. Проте, з іншого боку, нетрадиційні інструменти можуть виявитися менш ефективними, коли йдеться про необхідність вести бойові дії високої інтенсивності проти підготовленої і оснащеної армії противника. Усе це ми бачили на нашому багатостраждальному Донбасі, а також у Сирії та Лівії. Ці ж інструменти сьогодні Росія застосовує і в Африці — в ЦАР і Судані.
Російська армія — ідеальна і непереможна?
Ні, російська армія далека від досягнення всіх критеріїв для успішної участі у сучасних воєнних конфліктах. Незважаючи на деякі успіхи РФ у військовому будівництві після серпневої війни 2008 року, Росія має проблеми з накопиченням ракетного озброєння, а також високоточних боєприпасів для армійської та оперативно-тактичної авіації. Причина полягає, зокрема, у фінансових обмеженнях, незважаючи на наявність відповідних розробок. Ті ж таки безконтактні бойові дії на оперативну і стратегічну глибину, масоване використання високоточних боєприпасів є і надалі більше прагненням, ніж реальністю для збройних сил агресора. Проте навіть за таких умов Україні слід звернути особливу увагу на питання ефективної контрбатарейної боротьби, яка стане ключовою для підвищення живучості наших військ та можливості завдати відчутних втрат ворогу.
Наскільки ефективні численні російські РЕБ й інші сучасні електронні «іграшки»
У Росії є поки неподолані проблеми з інформаційним домінуванням на полі бою. Попри наявність значної кількості сенсорів та покращення керованості військ, ведення бойових дій у режимі реального часу при максимальному використанні штучного інтелекту (ШІ) також є більше метою, ніж реальністю. Логічний наступний етап — спроможність усіх сенсорів і систем ураження обмінюватися даними в режимі реального часу при підключенні ШІ — може виявитися непідйомним завданням для російської армії через технічні обмеження. Зокрема, завдяки західним санкціям.
Російська армія: сильна чи слабка?
Це залежить від погляду і того, хто дивиться. Обмеження та власні об’єктивні проблеми серйозно б’ють по російській армії. Але після війни проти Грузії вона — в процесі реформування та переозброєння — значно наростила потенціал для ведення повномасштабних бойових дій високої інтенсивності. Потрібно усвідомлювати, що ЗС РФ стали ефективнішим інструментом так званої національної великої стратегії. Зокрема, це стосується суміжних країн. Щодо України російській армії наразі достатньо демонстрацій спроможності військового потенціалу до ескалації, аби стримувати держави НАТО і ЄС від розвитку більш тісних взаємин із нашою державою. Як ми бачимо, поки що навіть одне це сприяє збереженню України у «сірій зоні» безпеки навіть без необхідності нової локальної чи повномасштабної агресії.
Читайте також інтерв’ю про досягнення та проблеми українського війська у нас на сайті за посиланнями тут і тут.
