До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
Інформагентство АрміяInform продовжує започаткований цикл матеріалів — марафон з очільниками українських міст. Сьогодні пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю з мером Івано-Франківська Русланом Марцінківим.
Хлопці просять дати їм «відпустку» на рік, щоб повернутися на фронт
— Руслане Романовичу, наші перші запитання стандартні: Чи служили Ви у лавах Збройних Сил? І хто є Вашим військовим натхненником?
— Я маю звання лейтенанта, яке отримав після закінчення військової кафедри «Нафти і газу» (Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. — Авт.). Знаю багатьох хлопців-героїв, які живуть серед нас. От у мене, наприклад, керівник муніципальної варти — учасник бойових дій, один з перших, хто пішов в «Айдар». Він двічі поранений і нагороджений високими нагородами. І насправді таких хлопців серед нас дуже багато. Болючим є те, що 37 сімей нашого міста втратили близьких у цій війні. Всім їм присвоєно звання почесних громадян міста. І серед мешканців Івано-Франківська є багато героїв, вартих всеукраїнської шани й поваги. Тим, хто повертається з фронту, намагаємося знайти роботу, працевлаштувати. Але буває так, що вони просять дати їм «відпустку» на рік, щоб повернутись на фронт допомогти побратимам. У нас із розумінням ставляться до таких прохань і завжди йдуть назустріч. Та й сам з робочою групою неодноразово бував у районі проведення бойових дій. Так сталося, що у нас склались дуже добрі й дружні відносини з 44-ю бригадою.
260 квартир для ветеранів, 100 % компенсації за комуналку та відпочинок за кордоном для дітей
— Поговорімо докладно про те, як місто працевлаштовує воїнів, які звільняються у запас. І взагалі про започатковані в Івано-Франківську соціальні програми.
— Особливістю є програма забезпечення квартирами учасників бойових дій. Ми понад 260 квартир уже надали хлопцям. З порозумінням з асоціацією ветеранів даємо земельні ділянки, а вони вже самі шукають собі забудовників. Частину житла передають у тій черзі учасників бойових дій, яку сформували самі хлопці в асоціації. Гадаю, що це один з небагатьох досвідів в Україні, коли передано от таку кількість квартир у співпраці з асоціацією. Друге — це 100 % компенсація пільг для учасників бойових дій. Тобто там, де платили 50 чи 75 % пільг відповідно до закону, ми ще рішенням міськвиконкому доплачуємо до 100 % пільг. Усі родини загиблих отримують щомісячну доплату.
— Це йдеться суто про комунальні послуги чи ще щось?
— Ні, це тільки про комунальні послуги. До того ж ми компенсуємо 100 % також тим, хто не має посвідчення учасника бойових дій, а лише довідку з АТО чи ООС. Добровольцям теж 100 % компенсуємо комунальні послуги. Загалом у нас нині є 1728 учасників бойових дій, які отримують компенсацію з міського бюджету. Крім того, є програми пільгового медичного забезпечення у наших медзакладах. Основний з них — міська центральна клінічна лікарня, де учасники бойових дій і їхні рідні можуть пройти обстеження безоплатно та отримати кваліфіковану медичну допомогу.
— А карантин?
— Так, у цій програмі маємо певні корегування на COVID, але загалом вона є позитивною та чимало учасників бойових дій скористались можливістю пролікуватись саме там. Також є успіхи у темі реабілітації. Зокрема фінансували проєкти у «Творчій криївці», багато хлопців із сім’ями пройшли курс відновлення в Генічеську, діти учасників бойових дій відвідували дельфінарій у Трускавці. Також діти бійців відпочивали в Угорщині, а діти загиблих героїв побували в Португалії. Намагаємося надати максимальну кількість практичної допомоги в реабілітації наших воїнів.
Учасники бойових дій працюють у муніципальних варті та пожежно-аварійній службі
— Супер! А як щодо реальної матеріальної допомоги «на руки»?
— Ну, як я казав, вона в нас є постійна й щомісячна. Є ще допомога на лікування. Про те, кому і скільки потрібно, вирішують самі хлопці. Все намагаємося давати з потреби: у когось складніше лікування, отже, потрібно більше грошей. Крім того, кожній родинні загиблого виплачують одноразову матеріальну допомогу розміром 100 000 гривень. Також міськвиконком оплачує встановлення пам’ятника, поховання тощо. До речі, за підписання першого контракту із ЗСУ місто виплачує допомогу розміром до 6000 гривень. Крім того, це працевлаштування учасників бойових дій.
— Ось про це, будь ласка, докладніше.
— Спеціально, щоб дати роботу нашим військовим, які повернулись із фронту, маємо кілька, так би мовити, фірм. Це, зокрема, муніципальна варта та муніципальна пожежно-аварійна служба. Подібна робота близька багатьом хлопцям. І це можливість їхньої самореалізації. Ця практика показала себе добре, бо більшість ветеранів так і лишилися працювати в цих структурах.
— Яка середня зарплатня у, скажімо, працівника муніципальної варти? Якщо це, звісно, не комерційна таємниця?
— Залежно від посади та інтенсивності роботи, це в середньому 10–12 тисяч гривень на місяць. А якщо людина показує себе якнайкраще, є можливість кар’єрного зростання, і там уже зарплата 13 чи 14 тисяч гривень.
Кому передусім надати земельну ділянку під будівництво вирішують самі ветерани
— Традиційно важке питання про виділення землі військовослужбовцям…
— Розуміючи, що не можемо забезпечити в межах міста всіх учасників бойових дій землею у повному обсязі, ми пішли на таку домовленість: загиблі герої, їхні родини отримали землю в повному обсязі. Також земельні ділянки виділені інвалідам першої та другої груп. А загалом ми запропонували й на це отримали погодження від учасників АТО/ООС, що надаємо земельну ділянку під будівництво. Великий позитив, що в нас є асоціація учасників АТО/ООС і хлопці самі вирішують, в кого нагальніша потреба. Бо може бути так, що один франківець має трикімнатну квартиру, а інший винаймає помешкання. Тому ветерани між собою ведуть такий чесний облік.
— До речі, про асоціацію ветеранів. У вас у місті це чи не найунікальніший досвід об’єднання різних громадянських груп в одне ціле. Чи не важко працювати з таким потужним лобі?
— Я б сказав, що легше працювати саме так. Звісно, є в нас і дискусії, і порозуміння. Але то все життя. Та коли в асоціацію входить 10 спілок, є певна система та прозорість розв’язання складних питань. До речі, наше місто унікальне і тим, що в нас так само існує об’єднання учасників бойових дій в Афганістані. І ми намагаємось не забувати наших земляків-«афганців» і розв’язувати їхні соціально-побутові проблеми. Дуже приємно, що між цими двома асоціаціями є порозуміння. От, наприклад, було таке, що хлопці з АТО передали «афганцям» кілька квартир, адже серед тих людей теж є важкопоранені та хворі й вони так само виконували свій обов’язок воїна.
Останки нашого воїна знайшли лише через рік
— А яке найважче питання, пов’язане з АТО, Вам доводилось розв’язувати?
— Напевно, все ж таки земельні питання. Але це, направду, дурниці. У моїй практиці був важкий випадок, коли шукали тіло загиблого Жені Лоскота. Це було важко. Важко, коли тобі впродовж року телефонує мати — і ми пробуємо викупити з того боку нашого побратима. Ми тоді не знали, живий він чи мертвий. Навіть були готові заплатити викуп у 100 000 за життя нашого земляка й повернення його з полону. Але зрозуміли, що на тій стороні нас хочуть надурити й Женя вже неживий. А потім минув рік і знайшли останки нашого воїна. Ми допомагали поїхати родині у Дніпро на проведення експертизи ДНК.
— Свого часу в Івано-Франківську було знищено військовий шпиталь. Та проблема медичного забезпечення військовослужбовців регіону й міста досі актуальна. Що робить мерія Івано-Франківська щодо цього питання?
— У Коломиї створено ветеранський госпіталь. І ми буквально перед цією зустріччю з моїм заступником розглядали передачу в цей госпіталь певного обладнання, яке отримали від американців. Головний лікар цього шпиталю неодноразово був у Попасній і теж є учасником бойових дій, а значить — має розуміння потреб і підтримку побратимів. До речі, наші лікарі досі таким вахтовим методом на волонтерських засадах працюють на сході України. Щодо приміщення колишнього військового шпиталю, то його повернуто в комунальну власність і це є архітектурна пам’ятка (палац Потоцьких).
Я завжди відповідаю: «Наші льотчики літають! Радійте, що не ворожі!»
— Що вдається зробити у сфері військово-патріотичного виховання?
— Тішуся, що в нас одна з найкращих військово-патріотичних систем виховання молоді в Україні. От нещодавно відкрили сучасний тир для молоді. Також місто закупило навчальні автомати Калашникова в кожну школу. У нас постійно відбуваються військово-патріотичні конкурси. Загалом проходить понад 350 різноманітних заходів на рік, до яких долучаються військові. Багато років поспіль у нас відбувається військово-патріотична гра «Чорний ліс». І я хочу створити потужний військово-патріотичний центр, щоб сконцентрувати там можливості для виховання дітей. Традиційно ми добре співпрацюємо з учасниками бойових дій у контексті розвитку бойових мистецтв. Це дуже корисно!
— На території міста є кілька потужних військових частин. Як живеться місту з такими сусідами?
— Так. У нас стоїть авіаційна бригада. Це предмет мого захоплення й шани. Колись у дитинстві хотів стати льотчиком, але не склалося. Та я час від часу заходжу в частину. Навіть сидів у літаку, щоб відчути, яке воно робоче місце бойового пілота. Тому намагаємось усебічно допомагати частині. Облаштували дитячий майданчик перед будинками, де живуть авіатори. Часом мені скаржаться мешканці, що льотчики літають.
Я завжди відповідаю: «Наші льотчики літають! Радійте, що не ворожі!».
Дякуємо Вам за цікаву розмову!
