Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Із особової справи:
Леонід Куций — подолянин, народився в селі Великий Лазучин Теофіпільського району Хмельницької області. За покликанням та освітою — кадровий військовий, що віддав армії найкращі роки життя.
Але це ген-ген було колись!.. А нині він — підполковник у відставці, на заслуженому відпочинку. Проте хист до грізної зброї цей позначений Божою іскрою таланту чоловік, який за часів служби обіймав не одну керівну посаду в ракетних підрозділах, не втратив і досі.
Щоправда, тепер його основна зброя — не міжконтинентальні ракети різної дальності й винищувальної сили, а сатиричне слово, яке він поставив на сторожі нашої Української Незалежності і яке під його бойовим пером теж є не менш далекобійно-бронебійною потугою…
За віртуозну мистецьку майстерність козаки-літератори Вінницького куреня гумористів імені Степана Руданського одноголосно обрали Леоніда Куцого, лауреата численних літературних премій та відзнак, своїм «головнокомандувачем».
І вибір цей був цілком виважений! Бо піднімати бійців в атаку далеко не кожному дано. Колишньому ж воїну-командиру, поету-патріотові своєї землі Леонідові Куцому до цього дійства не звикати. Тому і винизуються на папері з-під його пера ось такі гострі й дошкульні рядки, що «снайперськими кулями» нещадно б’ють у ціль — по наших ворогах-супостатах…
…Туди їм і дорога, а вкраїнському народу — Свята Перемога!
Дошкульні рядки зі злободенною перчинкою
КРИЛОВ ПОПЕРЕДЖАЄ
Москалина розходився,
від напруги затремтів.
На Вкраїну спокусився
і ще більше захотів:
«Хоть окно в Європу єнту
прорубил Петро давно,
мнє – Росії Прєзідєнту –
малуватоє оно! –
сушить голову злисілу
коронований москаль:
– Я сегодня нашу силу
сквозь него пропхну єдваль»
Аж ураз, мов Боже слово, –
голос мудрості воскрес.
То порада від Крилова
прогриміла із небес:
«Влєз под герб в чужие сани –
Бонапартиком не будь,
а не то – как «Волк на псарне»
завершиш на троне путь».
ПРЄЄМНІК
Що на Єльцина грішити?
Йшов який – такого й стрів).
Міг без міри в себе влити
і оточення поїв.
Аж Борису стрівся Путін
у Кремлі чи на дому.
Показав привітно кутні –
і сподобався йому.
І сказав Борис приємне
для пролази – в самий раз:
– Вова! Ты теперь преемник!
Вот тебе и весь мой сказ!
І накаркав. Той сказився –
напридумував «врагов».
Криком ледве не вдавився:
– Кто нє с намі – бєй того!!! –
Від герба у нього крила.
Сам – горобчик він, цей птах.
На скажених – краще вила.
Жаль з гармат по горобцях.
МОСКІТИ І МОСКВІТИ
1.
В кремлі приховують і досі:
Немов писклявий гнус на носі,
А чи на шиї у мисливця,
Сконав Московський Кровопивця.
що чимсь зеленим намастився –
І на Донбасі заблудився.
То ж спадкоємці злокусячі
віками п’ють, роками плачуть
за тим, кого за бога мали
і в мавзолеї поховали.
З тих пір Комарик той щоночі
кусачив Леніна під очі.
І так він Іллічу допік,
що той із Мавзолею втік.
Та й інфікованим, недужим
несе світам імперську нежить…
Хоч Вова з Вовою і дружить
та в мавзолеї з ним не влежить!
2.
Нікого не цікавить досі,
Чи то на лобі, чи по носі,
чи то по шиї від сміливців
…щодня конають кровопивці.
Рукою – бац! Снарядом – лясь
А то не лізь сюди, босото!
Знай, залетівши на Донбас, –
в Москву повернешся двохсотим.
Отак вам, зайди москалі:
Конайте на чужій землі
Щодня, щомиті і безславно…
А вова вип’є у Кремлі
заупокійну, як заздравну.
Ще й заспокоїть свій путяшник,
Що «водочка не дорожает!»
…І кровопивців «придурашних»
п’яниці знову нарожають.
ПІД КРИЛОМ
Іде війна. Земля палає.
Вбиває, ріже кат – не брат!
Народ нападника долає, –
де ж вояки елітних чад?
Вони не там, де ворог зовні
і смерть чатує кожну мить.
Шукайте їх в безпечній зоні,
де бій у вуха й не бринить.
Вони не знають про безсоння,
про смерть зненацька – в одно мить;
Не йдуть у розвідку босоніж,
і друзів смерть їх не болить.
Опіка чад – мільйонам виклик,
Який триває вже роки,
вони для себе жити звикли –
елітні мамині синки.
Чистенькі, панькані і ситі,
кaр’єру роблять напролом…
І будуть жити, паразити,
на славі москалями вбитих,
в батьків елітних під крилом.
