Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Мамо, не плач я повернусь весною… За роки російсько-української війни ці слова набули для нас особливого значення. Тисячі українських воїнів більше не зустрінуть весну, але житимуть вічно – в нашій пам`яті, спогадах, у своїх подвигах. Як і військовослужбовець військової служби за контрактом старший солдат Червона Яна Михайлівна, навідник-кулеметник кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 2-ї штурмової роти.
Армійка Яна була товариською і дуже життєлюбною. Побратими по службі поважали її за готовність підтримати і прийти на допомогу в будь-яку хвилину. Це були не лише бойові завдання чи виконання службових обов’язків. У цій диво-жінці напрочуд органічно поєднались бійцівські риси та жіноча турботливість, потяг до краси. Під час ведення бойових дій на передовій вона встигала займатись і мирними жіночими справами. Біля бліндажа Яни росли квіти, що тішили око кожного своїми кольорами та ароматом. А на маленькому городику підростала зелень та овочі, якими вона пригощала побратимів. Навіть ворогу погрожувала жорсткою відсіччю, якщо той попсує хоч кущик. У побуті теж проявляла рішучість, що вражала.
…Зима, 2018 рік: один із полігонів, де батальйон «Донбас» бере участь у злагодженні. Довгий переїзд, багато днів у дорозі, відсутня можливість помитися і відпочити. Нарешті дівчата з радістю добираються до бані, але… за сумним збігом – гарячої води тут зась. Кулеметниця Яна з криком: «Я звідси брудною не вийду!», приймає у грудні льодяний душ! Дівчата натхненні її прикладом теж не відступили, бо не відомо, коли буде гаряча вода і можливість помитися ще. Війна ж! Такий приклад стійкості вразив навіть чоловіків.
Захисниця дуже любила своїх дітей. Багато мріяла і турбувалася про їхнє майбутнє. Не могла прожити ні дня без розмов із малечею. Навіть під час бойових дій знаходила можливість сказати добре слово і поцікавитись справами. В одному інтерв’ю з журналістами Яна у зверненні до російських окупантів виявила своє ставлення до інших дітей (бо чужих дітей не буває): «Я б ніколи не зробила з вашими дітьми те, що ви вчиняєте з нашими!»
А згодом… Напис губною помадою на дзеркалі «Я повернусь!» як прояв сильної жаги до життя та надії на щасливе майбутнє. Ці слова назавжди закарбували її життєвий і військовий шлях. Важкі дні на війні, бомбардування та безсонні ночі на постах, які мали б закінчитись, а вона – повернутись до своїх кровинок та рідного дому. Та не судилося…
Старший солдат Червона Яна Михайлівна загинула 02.04.2019 року поблизу населеного пункту Новозванівка, Луганської області. Красива жінка з бойовим характером і добрим серцем, яка до останнього захищала свою Батьківщину і дітей!
Цієї весни ми будемо згадувати про українських захисниць, які віддали своє життя за волю України. І продовжувати серію публікацій спогадів побратимів, посестер, друзів, рідних.
Діліться і ви своїми історіями, нехай пам’ять про них житиме вічно!
