Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
…Ми гортаємо на телефоні фотографії. Серед них закарбовані і події 2014-го… Юра тут 18-річний худорлявий юнак з чистим і проникливим поглядом — серед побратимів і на тлі військової техніки.
— Я тоді важив 76, а тепер — 97! Як порівняти минулі фотографії з теперішніми, то можна навіть і не впізнати! Це, до речі, знімки, зроблені під час мого першого серйозного бою під Попасною, — показує на одну зі світлин тепер вже командир механізованого взводу бригади короля Данила лейтенант Юрій Закопець, а тоді хлопчина-доброволець батальйону «Донбас». — А це майже повністю залите кров’ю БМП, а на ньому наш товариш з перебитою рукою. Тут я на початку війни…
З 24-ї «майданівської сотні» до рекрутингового центру батальйону «Донбас»
Насправді ж війна для Юрія Закопця розпочалася ще в грудні 2013 року. Тоді, коли він побачив, як б’ють і розганяють молодь на Майдані, що прийшла висловитися за своє європейське майбутнє і право вибору.
— Я після цього на третій день поїхав до Києва. І таких, як я, було багато. Ми не їхали скидати владу або дестабілізувати ситуацію в країні, ні! Ми їхали відстоювати свої права, свою свободу, своє майбутнє! — зауважує Юрій.
Так він і простояв на Майдані до самого кінця! Входив до складу 24-ї сотні. А коли «старший брат» «відтяпав» Крим і пішов на Україну, то позиція була теж однозначна: «Треба захистити країну, треба йти воювати і дати гідну відсіч ворогу!». Фактично йому тоді у квітні тільки виповнилося вісімнадцять!
— Мої товариші кияни, з якими я був у майданівській «сотні», потрапили до рекрутингового центру батальйону «Донбас», який формувався на основі військової частини в Нових Петрівцях. Покликали й мене. Я приєднався до них у квітні. На підготовку відводилось два місяці. Готували нас добре. Я це тепер розумію, з огляду на свій багаторічний досвід. Заняття проводили інструктори з «Альфи», «Сокола», інших спецпідрозділів. Нашою спеціалізацією був штурм міст та будівель, — розповів співрозмовник.
За бій за Попасну — орден «За мужність»
Два місяці пролетіли як один день. І підрозділ Закопця був перекинутий в Артемівськ (тепер Бахмут).
— Тут ми виконували завдання із зачистки самого Артемівська, зокрема, виявляли осередки сепаратистів у місті і ліквідовували. Тобто нас одразу в місиво не кидали. Ми йшли до першого бою поступово і правильно, починаючи з легших завдань, — продовжує Юрій.
Його перший у житті серйозний бій був за Попасну. До речі, саме за нього доброволець отримав орден «За мужність» III ступеня. Хоча той бій загалом не був вдалим для підрозділу, і Юра його пригадує зі сльозами на очах…
— Тоді ми втратили одразу трьох побратимів, трьох наших друзів. Багато було і «трьохсотих». Червень 2014-го… Ще не було чіткої координації дій між силовими структурами, і тим більше між добровольчими батальйонами, які ділилися на офіційні й неофіційні, як-от, наприклад, «Правий сектор». Не було об’єднаного штабу, який би злагоджував ці всі підрозділи між собою. І наш перший бій був непідготовленим. Ми заходили у місто не маючи даних розвідки, не знаючи навіть чисельний склад ворога і розташування його позицій. Фактично йшли всліпу і це стало для нас фатальною помилкою, за яку ми розплатилися життям наших побратимів, — розповідає Юрій.
На той час він у штурмовій роті був на посаді медика-стрільця. І одним із останніх виходив з Попасної, витягуючи побратима зі Львова, якому в ногу прилетіла куля. Тоді «донбасівці» повернулися в Артемівськ. А за три дні знову пішли штурмувати Попасну.
— Цього разу напередодні по позиціях сепаратистів відпрацювала артилерія та авіація Збройних Сил України. Ми заходили в місто без єдиного пострілу. Нас «зустрічали» лише трупи терористів. Ті найманці, які залишились живими, відійшли до Первомайська. А ми два дні потому рушили визволяти Лисичанськ. Разом із 24-ю бригадою його штурмували. І хоча з першого разу це зробити не вдалося, та втрат у нашому батальйону вже не було! Згодом ми відбили і це українське місто, — розповів колишній доброволець.
Накрив собою товариша і прийняв 8 осколків
Після того Юрій Закопець приєднався до 93-ї бригади, проходив службу на посаді командира бойової машини. 22 квітня 2015 року його було важко поранено.
— Так «сєпари» 120-міліметровою міною «привітали» мене з днем народження, яке в мене було напередодні, 19-го числа. Наш підрозділ тоді знаходився в Пісках. В той час селище стало епіцентром бойових дій, однією з найгарячіших точок після Донецького аеропорту. По наших позиціях гатили зі всього: танків, різних артилерійських систем, починаючи від гаубичних і закінчуючи реактивними снарядами, застосовував ворог і фосфорні заряди, — розповідає Юрій.
Того дня після вечірніх боїв він з товаришем переміщувався з однієї позицію на іншу, аби поповнити боєзапас, як раптом «прилетіла» чергова міна і впала неподалік від Юрія.
— Вибуховою хвилею мене кинуло на товариша. Тож я фактично накрив його собою. І прийняв на себе весь основний удар від вибуху і всі осколки. В тіло їх залетіло вісім, безліч — у бронежилет та шолом. Великим осколком посікло обличчя та повибивало всі зуби. Іншими відірвало фалангу пальця на руці, були перебиті ноги, — говорить військовослужбовець.
Спочатку йому надали медичну допомогу в шпиталі в Селидовому, згодом перевели в Дніпро. Потім було направлення у Львівський військовий госпіталь. Туди з Дніпра він мав можливість летіти медичним бортом, але відмовився.
— Були хлопці, які мали більш серйозні поранення. Тож я вирішив своїм ходом, — говорить він. До речі, побратима, якого накрив Юра, навіть не контузило. А Закопця командування нагородило медаллю «Захиснику Вітчизни».
Шлях до лейтенантських зірок…
На милицях, з відкритими ранами на ногах… потягом, на верхній полиці — так він діставався до Львова, але дав шанс іншому товаришу добратися до лікарняної палати швидше і комфортніше! Загалом лікувався близько чотирьох місяців. А далі вирішив обрати життєвий шлях воїна і стати офіцером — вступив до Львівської «сухопутки».
Будучи курсантом, у 2016 році Юрій Закопець мав промову з трибуни Верховної Ради України. Тоді у своєму виступі він наголосив на тому, що в Україні триває повномасштабна війна з Росією, а не продовжується незрозумілий внутрішній конфлікт, як дехто це хотів подати. І щоб ніхто ніколи не забув про те, хто боронить Україну і якою ціною!
У 2019-му за розподілом лейтенант Юрій Закопець попав служити у 24-ту механізовану бригаду імені короля Данила. Відтоді знову регулярно на передовій. Сьогодні офіцер навчається на «Курсах капітанів». Його планують призначити на посаду командира роти. Тут, у Національній академі, і відбулась наша розмова.
— Серце болить за тих молодих хлопців, які досі гинуть на війні! Старе не зміниш. Я думаю, що нам потрібно більше працювати, щоб ті смерті не були даремними, і щоби їх ніхто не забув. Впевнений, що колись таки відіб’ємо окуповані території. Рано чи пізно. Адже правда на нашому боці! Головне, щоб був єдиний народ, єдина армія, єдина країна! — зазначає офіцер.
Добровольці — патріоти України, які одними з перших стали на захист нашої Батьківщини. Серед таких і Юрій Закопець, який і сьогодні боронить країну.
Фото автора і з особистого архіву Юрія Закопця.
