Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Її звати Анна. Вона львів’янка. У 2016 році жінка пішла у військкомат і сказала: «Якщо я можу служити – візьміть мене до війська!»
− Мене тоді запитали: «У 10-ту бригаду підете? Це на Івано-Франківщині!» Я погодилась! − розповіла військовослужбовиця.
За рік, у березні 2017-го, слідом за дружиною призвався у військо і пішов на війну її чоловік Мар’ян. А ще за рік, у січні 2018 року, і єдина дитина – син Олексій.
− Йому тоді тільки виповнилося 18. Він мав відстрочку, бо навчався в університеті «Львівська політехніка». Чудова і розумна дитина. Навчався за спеціальністю «програмування та системний аналіз». Але йому стало соромно, що мати служить на передовій, а він просто навчається у затишному Львові. Тож, тільки став повнолітнім, одразу поставив ультиматум: «Йду служити або втікаю з дому!» Я ще мусила йому дозвіл давати у військкоматі, аби його в цьому віці таки призвали! Тоді ж він одразу перевівся на заочне відділення і взяв до рук зброю, − пригадує Анна.
Певний час всі служили окремо. Анна – в гірсько-штурмовій бригаді, чоловік − у 24-й механізованій, а син − у 80-й десантно-штурмовій. Доля розвела їх і по лінії фронту! Втім, усій сім’ї добре знайома Луганщина і Донеччина.
На початку військової кар’єри Анна була кухарем. Згодом закінчила курси й стала навідником-оператором. Ще пізніше її призначили командиром бойової машини – БРДМ-2! Нині старший солдат Анна Бомерсбах – оператор-навідник ПТРК «Корсар»! Служить у механізованій бригаді імені короля Данила. Тут мінометником і її чоловік Мар’ян.
−А як у сина справи? − запитую у пані.
− А в нього 28 січня закінчився контракт. Відслужив з честю! Нині в життєвому пошуку свого місця й долі, − з гордістю говорить мати.
−А чому ви вирішили піти до війська тоді, у 2016-му?! − продовжую розпитувати співрозмовницю.
− Як тоді, так і нині, твердо переконана, що наші діти не мають іти на війну, саме на війну, а не у військо, коли є їхні батьки й матері! Коли є загалом дорослі, які можуть приймати обмірковані рішення з огляду на свій життєвий досвід та вік. І це саме наш обов’язок дати їм можливість пожити, набратися того розуму, досвіду й загалом сил. І дати змогу свідомо приймати важливі, доленосні рішення! Ба більше, рішення, які стосуються найціннішого – свого життя! – впевнена жінка.
Жінка…Її турботливість та любов не перестає дивувати. Заради дітей вони здатні на все… Навіть узяти зброю і стати їхньою захисницею, «кам’яною» горою! Наші берегині! Берегині всього й не тільки домашнього тепла та вогнища, а як показала війна – й всієї України!
Фото автора
