Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Військовослужбовець загинув 11 лютого на бойовій позиції в районі Зайцевого на Донеччині, зазнавши смертельного поранення від кулі ворожого снайпера, що влучила йому в спину.
Відспівування і траурна панахида відбулись у полтавському Свято-Успенському соборі. Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір молитовним словом вшанував самовідданість та жертовність полеглого українського захисника.
Церемонія прощання із загиблим воїном продовжилася на головній площі Полтави. Тисячі містян, що прийшли попрощатися зі славетним воїном-десантником, віддали йому шану, утворивши живий коридор, стоячи на колінах, тримаючи в руках квіти, лампади і синьо-жовті прапори.
На мітингу-реквіємі слова скорботи, співчуття пролунали від представників органів державної влади, громадських організацій, волонтерів та бойових побратимів.
— Ця смерть сколихнула всю країну. Олександр виконав свій обов’язок до кінця, він загинув, захищаючи кожного з нас. На жаль, війна забирає найкращих. Високу ціну ми платимо, щоб настав мир на нашій землі. Ми повинні пам’ятати і чітко усвідомлювати, що хлопці й дівчата на сході України захищають кожного з нас, — сказав перший заступник голови обласної ради Полтавської області Олександр Лемешко.
Далі останній земний шлях воїна продовжився до його рідної домівки — полтавського селища Рунівщина, де на нього чекали його родина та односельці.
Схиливши коліно перед похоронним кортежем із тілом загиблого воїна, колишні однокласники, друзі, родичі, сусіди, створили герою коридор пам’яті.
— Відданий, щирий, надійний, справжній Воїн — так одностайно про Олександра Глушка згадують його близькі, рідні та бойові побратими.
Вічний спокій український солдат знайшов поруч із могилою свого батька.
На честь Героя пролунав салют, а родині воїна передано Державний Прапор України і маруновий берет десантника.
В Олександра залишилися мати, дружина та двоє дітей.
