Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
На війну брати Ламбурські, не роздумуючи, пішли вдвох. Ще покійний батько давав настанову старшому Олександру дбати про Тараса. Разом пройшли Революцію Гідності, брали участь у боях від Луганського аеропорту до м. Щастя та поблизу м. Дебальцеве. Батьківського заповіту дотрималися, але частково. Ці події зрівняли їх у віці, рятували один одного з біди, незважаючи на кількість прожитих років.
У рамках онлайн-екскурсії «Логвинове. Брат за брата», вони пригадали свою історію участі в обороні селища Логвинове — знакової точки як у війні на Донбасі, так і в історії українського війська. Екскурсію провела завідувачка Національного музею історії України у Другій світовій війні Ірина Кацаб’юк.
9 лютого 2015-го російські окупаційні війська і місцеві бойовики намагалися оточити Дебальцеве та заблокувати автосполучення з Артемівськом (нині Бахмут), на той час — єдиної «дороги життя» для всього місцевого угруповання ЗСУ. Через своє стратегічне розташування, поблизу цього шляху, селище Логвинове стало епіцентром воєнних подій.
Брати Ламбурські, тоді військові 30-ї окремої мехнізованої бригади, отримали розпорядження зайняти висоту та закріпитися біля Логвинового. Вони мали допомогти вивозити поранених та обороняти транспорт, що підвозив боєприпаси. Згодом надійшов наказ зайти в сам населений пункт. Основних розвідданих не було, особливих побоювань теж. Отже, перешикувалися і рушили до селища. Там на них вже чекали військові з двоколірними стрічками на руках.
— Хтось навіть махав маленьким синьо-жовтим прапорцем. Думали, що це свої. Зайшли, зрівнялися, пройшли ще метрів 20… І почався бій. Нас просто «захлопнули», — розповідають бійці.
Тоді хлопці й зрозуміли, це — «не свої».
— Спочатку з усіх боків полетіли гранатометні постріли, почали підбивати техніку, стріляти по людях. Одразу були підбиті дві БМП, дві вціліли. З екіпажу хтось зміг вистрибнути, піхота ж залишилася. І «Донбас» (загін батальйону «Донбас». — Ред.), який заходив із нами, теж потрапив під обстріл, — згадує Тарас.
Врятувало те, що в них були БМП. Олександр зайняв позицію біля бойової машини, побратими Ваня (Іван Хомовський. — Ред.) — позицію механіка, Льова (Михайло Левківський. — Ред.) навідника. Коли машина загорілася, він ще намагався вести бій, відстріляти весь боєкомплект. Ось так запам’ятали Олександр і Тарас ці події:
Доки точився кількагодинний бій, Ламбурські прикривали один одного. Олександр зазнав контузії, проте доповз до кулемета пораненого бійця «Донбасу».
— Найсмішніше — це коли думав, хоч би кулі були, а то повзу незрозуміло чого. Доповзаю… Мене накрили, не можу підняти голови. Була на мені «Муха» (ручний протитанковий гранатомет. — Ред.). Лежачи на спині поцілив із «Мухи», навівши на око, влучив, але дистанція була дуже коротка, розриву не було. Граната відрекошетила в інший бік. Та це мені дозволило налякати росіян, щоб перекотитися до кулемета, — каже Олександр.
У цей час Тарас, незважаючи на запалення легень, витягував поранених і попереджав брата, коли летіли гранати. Набої закінчувалися, у ворога теж. Бойовики засіли на дахах будинків, українські військові були як на долоні.
— Відстань між нами і противником десь 30 м. Як мушкетери на шпагах. Тобто дуже близько, — додає молодший Ламбурський.
На руках — вцілілий гранатомет, промоклий одяг, поранений старший брат. Тарас здійснив кілька гранатометних пострілів, запанувала тиша. Для російських найманців стало несподіванкою, що нашим воїнам ще є чим дати відсіч. Тоді ж загорівся «Урал» загиблих бійців батальйону «Донбас», почали зриватися снаряди. Під прикриттям диму Ламбурські разом із іншими захисниками України почали відхід. Як це було — далі:
Відтворюючи в пам’яті картину бою, згадали й інших побратимів, з якими пліч-о-пліч повзли по логвинській багнюці, намагаючись витягувати поранених, яким доля не подарувала шансу залишитися живими. На думку, братів втрат було б менше, якби їхня бригада та батальйон «Донбас» заходили в бій разом.
— І ми б не втратили свого Андрія Брауха на псевдо «Рижий». Може, його б і вдалося врятувати, якби одразу була евакуація, але… Чотири години бою, значна втрата крові… На жаль, він загинув, — із сумом промовляє Тарас.
Для 23-річного механіка-водія Андрія оборона Логвинового стала першим і останнім боєм. Тримався він мужньо, віддавав хлопцям свої боєприпаси, допомагав, аж поки не знепритомнів.
— Лише після цих подій погодилися прийняти посади. За умови, що служитимемо в одному взводі, — усміхаючись говорить старший Ламбурський.
Тарас у 2016-му отримав звання головного сержанта взводу. Як він жартома каже: «став старшим над Сашею». Наразі молодший із братів продовжує службу у складі 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, а ще він тато трьох діток.
А Олександр після другого поранення на Світлодарській дузі був демобілізований. Тепер він приватний підприємець, батько чотирьох дітей, пише вірші. Одним із них поділився:
Підготувала Ніна Гербич
В Україні учасники бойових дій мають пільги на проїзд. Але періодично стається так, що їм у цій пільзі відмовляють перевізники.
Встановлено та повідомлено про підозру 540 представникам рф, з яких 24 у порядку очного провадження. Отримали вироки 102 особи.
На прикордонних територіях та у населених пунктах Сумської області було зафіксовано 167 вибухів.
Скеровано до суду обвинувальний акт стосовно підрядника за фактом заволодіння понад 350 тисяч гривень бюджетних коштів в умовах воєнного стану.
Перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі можуть відбутися наприкінці літа – на початку осені цього року.
У своєму зверненні 28 березня Володимир Зеленський торкнувся ролі росії в дестабілізації ситуації по всьому світу.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…