Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Подкаст “Армійська кухня: таємничі рецепти від саперів”
слухати за посиланням.
Після кожної з воєн у землі залишається безліч смертоносних «сюрпризів» — міни, снаряди, що не розірвалися, бомби, патрони, гранати. Розбиратися з ними доводиться саперам. Про те, якими навичками і знаннями необхідно володіти саперу, а також, хто може бути ним — розповідає начальник циклової комісії з підготовки знищення та знешкодження вибухонебезпечних речовин Об’єднаного навчально-тренувального центру Сил підтримки ЗСУ майор Микола Маковський.
У саперній справі холериком бути погано, бо не можна спочатку робити, а потім думати
— Отже, хто, власне, може стати сапером?
— Скажу так: не кожен може бути сапером. Є люди різні за темпераментом. Так от — у саперній справі холериком бути погано, бо не можна спочатку робити, а потім думати. Спершу треба добре подумати. Треба бути холоднокровним — щось середнє між флегматиком і меланхоліком. Але основне — в характері має бути відповідальність. Якщо її немає, на мою думку, з того вийде поганий сапер. Я завжди говорив: бути викладачем саме саперної справи — дуже велика відповідальність. Якщо ти викладаєш, скажімо, автомобільну техніку, і курсант якийсь момент пропустив, максимум, чим це все закінчується… ну, розморозить курсант двигун… купить зіпсовані деталі із зарплати і відшкодує державі втрачене. А тут, якщо викладач не довів інформацію, а курсант, слухач її не засвоїв, вибачте, руки-ноги ми ніде не купимо. Життя і здоров’я не продається ніде…
На мою думку, на сапера повинні вчитись люди мотивовані, які цього хочуть, яким це подобається і які це можуть робити.
— З чим доводиться працювати саперам, яких готуєте?
— У нашому навчальному класі ви побачили понад 300 зразків різних вибухонебезпечних предметів (ВНП. — Ред.), зокрема інженерні та артилерійські. Це лише 10%. Я не можу знати все це досконально. Але сапер має безпомилково оцінити його розмір, вагу, принцип дії, — щонайменше ідентифікувати. Також слід знати безпечну відстань до ВНП, з якого боку до нього можна підійти, як правильно знищити, де поставити заряд і які потім необхідні подальші дії.
Головне, що має вміти сапер, це визначити призначення конкретної міни, її будову, тактико-технічні характеристики, спосіб її знищення та знешкодження
— Як у районі ООС враховують розташування ВНП, який слід знешкодити?
— Під час знищення ВНП саперу необхідно направити уламки в інший від себе бік. Але слід врахувати низку моментів. Приміром, якщо поряд є цивільна інфраструктура або жилий масив, залізниця, мости, електролінії. Все треба враховувати, не знищувати, бо це все наша країна, до цього не можна ставитись безвідповідально, бо це гроші наших платників податків.
— На що в процесі звертаєте найбільшу увагу? Тільки на розмінування чи на установку теж?
— Скажу чесно. Ми вміємо знищувати і знешкоджувати вибухонебезпечні предмети. Це основне питання, яке розглядає наша військова частина. Тому головне, що має вміти сапер, це визначити призначення конкретної міни, її будову, тактико-технічні характеристики, спосіб її знищення і знешкодження. Ці 5 факторів впливають на будь-який вибухонебезпечний предмет.
— Як проходить навчання?
— Коли до нас приїжджають люди на підготовку, перше, що робимо — тестуємо з елементарних знань шкільної програми з фізики, математики. Ми в роботі зустрічаємось з формулами, які дають у школі в 7-8-му класах. Людина, яка не може їх використати, автоматично не здатна бути сапером-профі. Якщо вона цей тест складає, її зараховуємо на курс. Потім раз на тиждень проводимо тестування. Якщо людина засвоює програму і її складає, вона залишається на навчанні. Якщо ні, надаємо можливість ще раз скласти. Знову не складає, її не допускають до проходження курсу і відраховують. Як практика показує, відсіюється до 10%.
— Скільки курсантів мають бойовий досвід?
— Це залежить від групи, що приїжджає. У 2014-2015 роках в основному люди приїжджали з бойовим досвідом. Вони казали: «ми трохи неправильно робили, але робили». Отже, люди мали бойовий досвід, але їм бракувало фахової підготовки. Роки минули, тепер, як правило, приїжджають люди достатньо вишколені й десь на 15% — з бойовим досвідом.
— На ваш погляд, бойовий досвід допомагає чи заважає?
— Як кажуть, легше збудувати хату з нуля, ніж перебудовувати. Але я не кажу, що досвід заважає. Все залежить від підходу викладача до слухача, чи є взаєморозуміння на заняттях і чи людина хоче. Важко перший тиждень. Якщо людина перебудовується, на виході маємо хороший результат.
— Який середній вік курсантів? З ким простіше — з молодими чи з дорослішими?
— Середній вік — приблизно 20-30 років. Також зустрічаються курсанти у віці 50 і 55 років. Як правило, молодь задумується про створення сім’ї, хтось про придбання житла, у людини є купа факторів, на які вона відволікається. Людина старша більш мотивована, свідоміше обирає шлях.
— Який ваш власний досвід бойових розмінувань?
— Перший — розмінування в Новобогданівці, ще до початку АТО, у 2010 і 2013 роках. Потім — виконання бойових завдань на Сході. Спершу ми дислокувалися в Ізюмі на Харківщині, згодом — у Довгенькому, далі — Краматорськ…
Після війни на нас чекають довгі десятки років розмінувань
— Як оцінюєте ситуацію з мінами на Донбасі?
— Оцінюю її як критичну, бо ми зустрілись з сильним ворогом, який має на озброєнні і використовує всі види ВНП як інженерних, так і артилерійських. Мало того, відомо, що будь-які зміни, внесені в конструкцію штатного вибухонебезпечного предмета, перетворює його на саморобний вибуховий пристрій і робить його небезпечнішим. Тому скажу так: після війни на нас чекають довгі десятки років розмінувань.
Сподіваюсь, що закордонні партнери нас підтримають, допоможуть з оснащенням новітньою технікою, засобами озброєння ’я. Тому що на Донбасі вибухонебезпечних предметів — велика кількість, вони встановлені некеровано, це: протипіхотні міни, а їх купа, ручні гранати, хоттабки… безліч їх. І це я не говорю про якісь промінні пастки. Є купа пасток, що стоять на озброєнні РФ. Це МС-3, МЛ-8, МС-4, МЛ-7 і всі вони десь використовуються.
— Як знімаєте напругу після бойових виходів?
— Глибоким сном. Гарно поїсти і зразу спати — найкраще. Так мене виховали, так я і роблю, надаю перевагу сну перед горілкою та іншими «стимуляторами».
— Кажуть, сапер має завжди бути трішки боягузом…
— Так. Людина, коли має відчуття страху, працює обережно. З мого досвіду, саперів треба міняти, тому й ідуть ротації. Бо коли сапер довго виконує бойові завдання, в нього зникає відчуття страху, він розслабляється. Це, на жаль, може привести до фатальних випадків. Почуття страху допомагає включити холодний розум, продумати дії. Не маю на увазі боятися вийти на бойове завдання чи заповзти в район, який обстрілюють. Під ногами можуть бути протипіхотні міни, фугасні, там треба проповзти, їх зняти або знищити. Боятися — це нормально. Я не знаю, хто не боїться. Але страх слід опановувати і виконувати завдання. Тому боятися — професійна необхідність. Особисто я боявся, і не раз. Не бояться тільки ідіоти….
(Далі буде)
