Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Упродовж січня-лютого Україна вшановує полеглих синів, які віддали свої життя за незалежність країни в пекельних боях за місто Дебальцеве. Найгостріша їхня фаза тривала майже місяць — з 25 січня до 18 лютого 2015 року. То були як масовані артобстріли, так і перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї, вуличні й танкові бої. Активізації загострення ситуації передував переговорний процес, який завершився 12 лютого підписанням так званих мінських домовленостей. Після відходу сил АТО з Дебальцевого та його околиць на Донбасі настало якщо не перемир’я, то принаймні відчутне зниження активності бойових дій (бої в Мар’їнці чи Широкиному за масштабом усе ж значно поступалися подіям лютого 2015-го), а лінія фронту майже не змінювалася. За даними Міноборони, у другій половині січня 2015 року кадрові підрозділи РФ кинули свої сили на розширення територій, підконтрольних незаконним збройним формуванням.
Безпосереднім учасником тих подій був заступник командира роти з озброєння ремонтно-відновлювального полку Командування Сил логістики ЗСУ лейтенант Сергій Безкоровайний, який у 2014 році проходив військову службу за контрактом у 92-й окремій механізованій бригаді.
— На початку 2015 року потрапив у зведений гранатометний взвод. Спочатку гадали, що відправляють на луганський напрямок. Але ні… Взагалі нам не казали, куди їдемо, можливо, щоб ніхто по мобільному не обмовився, — згадує Сергій. — Після кількох діб маршу із зупинками наша колона дісталась на ВОП «Валєра».
Перші дні тоді, пригадує Сергій, минули, на диво, без обстрілів, тож хлопцям удалося спокійно оглянути позиції, підготуватись. А згодом почалося… Танки, артилерія, міномети — ворог не давав спокою майже цілодобово. 25 січня в бою за висоту 307,5, ВОП «Валєра», поблизу села Санжарівка, проросійські терористи тричі штурмували позиції українських військових, а 28 січня — спільними зусиллями підрозділів ЗС України та добровольчих батальйонів уперше у відкритому бою розбито російську приватну військову компанію «Вагнер».
— Відстрілювалися з АГСів, РПГ, боєприпасів було вдосталь. Виконували накази командира й просто допомагали один одному. Бувало, бій тривав так довго, що ми не помічали, як минав день. Також снайпер «жахав», працював професіонал, — розповідає Сергій Безкоровайний. — Якось ми з хлопцями укріплювали край позиції. Якась мить — свист, вибух — і от я вже лежу в бліндажі. Виявилось: зовсім поруч розірвалася міна. Врятували порожні ящики з-під боєприпасів, які стояли поряд. Мене контузило, товариш дістав осколкове поранення, того ж вечора нас евакуювали на МТЛБ до села Луганське.
З огляду на 6 років, що минули після тих запеклих боїв, офіцер стверджує: саме підтримка бойових побратимів тоді допомагала.
— Бойове партнерство, рівноправ’я у виконанні завдань — від офіцера до рядового контрактника — запорука успіху, саме так має бути у здоровому колективі однодумців, — стверджує Сергій.
Сьогодні він ушанував хвилиною мовчання полеглих побратимів біля меморіального комплексу «Струни пам’яті», що у місті Миколаєві.
Олег Домбровський для АрміяInform
