Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Сьогодні буковинці із сумом схиляють голови біля Дзвону Пам’яті на центральній площі Чернівців у пам’ять про «Народного Героя України», кавалера ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та «Ордена святого Пантелеймона» 28-річного лейтенанта медичної служби Владислава Трепка, який загинув 6 років тому під Дебальцевим, накривши своїм тілом пораненого бійця.
Лікарем Влад вирішив стати ще у 9-му класі.
— Просто якось прийшов додому та сказав мені про це своє рішення, — пригадує його мати Ніна Миколаївна. — А згодом повідомив, що вже склав іспити та зарахований до медичного коледжу.
До своєї підліткової мрії хлопець наполегливо йшов довгих 13 років. Чотири з половиною роки вчився в коледжі, здобувши фах фельдшера, ще 6 років — в Буковинському медичному університеті, три роки інтернатури, потім магістратура. А коли почалася війна та прийшов час іти за мобілізацією на передову, молодий хірург не вагався: попри можливість взяти відстрочку через незавершену інтернатуру поїхав на Схід держави.
Батько Влада, Віталій Володимирович, пригадує, як підрозділ, у якому служив Влад, вперше накрили російські «Гради» під окупованим нині Тельмановим. Як потім, під Степанівкою, проти них кинули цілий танковий батальйон російської армії. Як після одного з обстрілів реактивною артилерією його, молодого військового лікаря зі стандартним позивним «Док», який на той час врятував уже десятки життів, самого пораненого воїни витягли з напівзруйнованого «Градами» бліндажа й евакуювали. Потім побратими казали, що відтоді «Док» завжди мав із собою гранату, аби не потрапити в полон…
А затим була зима чотирнадцятого-п’ятнадцятого років і важкі бої за Дебальцеве. 12 лютого мати Владислава дивилася новини, у яких — приголомшливий сюжет: «Сьогодні на Сході держави ворог обстріляв дві медичні машини». Материнське серце стислося й відразу відчуло біду. Так і було… у першій санітарці перевозили медикаменти, а у другій — 11 поранених, водій і супроводжувальний військовий лікар — загинули. Цим лікарем був лейтенант медслужби Владислав Трепко. Під час обстрілу він якраз надавав невідкладну медичну допомогу пораненому воїну, якого в момент влучання снаряда в машину й накрив своїм тілом. Воїн, на щастя, вижив…
Осиротіли того дня не лише мати й батько, сестра та двоє братів Героя. Він не встиг стати на весільний рушник, проте вдома на Владислава чекала кохана, Юля, з якою вони разом навчалися в медуніверситеті та з якою зустрічалися останні роки. У день загибелі Влада саме почало битися серденько його донечки. Юля все ж таки встигла розповісти коханому про те, що в них буде дитина. Доньку назвали Вікторією — на честь перемоги життя над смертю…
Поховали Владислава Трепка на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців. У вересні 2015 року в Чернівецькій школі № 28, рідній школі загиблого Героя, відкрили меморіальну дошку. У цій школі досі працюють батьки Владислава, вчаться двоє його племінників. А невдовзі одну з вулиць у Чернівцях назвали його ім’ям.
Сьогодні рідні та близькі «Народного Героя України» лейтенанта медичної служби Владислава Трепка, військовослужбовці, волонтери й містяни, не зважаючи на важкі погодні умови, прийшли до Дзвону Пам’яті й вшанували його подвиг…
