Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Спільний агробізнес як продовження фронтового товариства. Це історія двох уродженців Львівщини — Сергія Багрія та Андрія Кошіля.
Нині вони є власниками молочної ферми у селі Любинці, що на Стрийщині. Після повернення з району АТО друзі кілька років виношували ідею власної справи, тож зрештою наважилися заснувати господарство.
У рідному селі Андрія було приміщення, яке хлопці відремонтували так, аби свійським тваринам було тепло й комфортно, закупили корм та обладнання. Перший час активно консультувалися з іншими фермерами та фахівцями з ведення аграрних робіт. До того ж місцева громада виділила їм два гектари землі, щоб учасники АТО могли розвивати підприємство.
Зрештою закупили худобу. Перші корови були з генами джерсійської породи. Нині мають 15 корів: молодняк гольштинської породи, українські чорно-рябі, джерсеї тощо. На фермі вже встигли народитися й телята.
— Наші корівки поки що дають небагато молока, — розповідає Сергій. — Але людям воно смакує. Адже багато залежить від того, чим годувати тварин, як їх доглядати. Молоко в наших корів смачне та жирне.
Як і в будь-якій справі, перші кроки фермерів-атовців не були позбавлені помилок. Але хлопці наполегливо працюють і навчаються. Зокрема в перший рік траву не так посушили, адже ще не мали власної техніки, не знали всіх технологій.
Тепер у них є розподіл обов’язків. Сергій Багрій займається організаційними моментами, тобто відповідальний за організацію виробництва. Працює у Львові — заробляє гроші, потрібні для розвитку ферми. На ферму приїжджає раз на тиждень і також порається біля корів. Активно йому допомагає дружина Наталія.
А його колега, Андрій Кошіль, відповідає безпосередньо за виробництво. Він живе у селі біля ферми. Як каже про свого приятеля Сергій, Андрій — як трактор: прокидається вдосвіта і від раннього ранку до пізньої ночі на фермі. Допомагає йому дружина Оксана.
Хлопці наполегливо рухаються до своєї мрії — виробляти щодня понад тонну молока. Цього року в їхніх планах — розвивати виробничі потужності ферми, заповнити тваринницьке приміщення, розраховане на 50 тварин, вийти на вищі надої.
— Усе залежить від того, чим годуватимемо корів, — ділиться Сергій.
Тому хлопці передусім подбають про кормову базу. Точніше вже почали дбати про корми — підготували поле, аби навесні засіяти травою, кукурудзою. Рухаються далі, бо переконані: перспективи у розвитку молочного господарства є, й українці повинні пити молоко від українських корів, а не закуповувати деінде.
Фото Наталії Багрій
