У кінцевому підсумку його свідомі цілеспрямовані дії підривали обороноздатність України та сприяли загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало відомо з вироку Подільського…
В окремій танковій бригаді проходять військову службу оборонці Донецького аеропорту. Серед них і Віталій Вікторович. У 2014-му він був командиром танкової роти, яка брала участь у боях за ДАП. Під час бойового зіткнення з ворогом Віталій Вікторович і зазнав поранення. Про це він розповів в інтерв’ю, що опубліковане на Facebook-сторінці пресцентру ООС.
– Віталію Вікторовичу, розкажіть, як Ви потрапили в Донецький аеропорт?
– У бригаду надійшло розпорядження вирушити ротою в ДАП. У вересні 2014-го третій взвод моєї роти прибув виконувати завдання з охорони та оборони Донецького аеропорту. Решта підрозділу прибула 27 вересня 2014 року і перебувала там до 10 жовтня.
– Пам’ятаєте перший бій?
– 14 вересня з боку Карлівки і Нетайлового заходив наш перший танковий взвод. Зав’язався бій. Виявилося, що вони потрапили в засідку, у якій, на превеликий жаль, загинув навідник. Машина вибухнула. На даний час саме цей танк став пам’ятником-спогадом про ті події та місцем вшанування полеглих оборонців ДАПу.
– Коли Ви прибули до аеропорту, що Вас найбільше вразило?
– Аеропорт був майже весь розбитий, але ще можна було десь сховатися. Ми перебували на першому поверсі старого терміналу ДАПу, адже другий поверх вже був вщент розбитий. У новому терміналі розташувалися інші танкісти моєї рота, які за першим викликом виїжджали на злітну смугу і давали гідну відсіч. Окрім нас, в аеропорту перебував 3-й полк спецпризначення, і я був неподалік від них.
– Наскільки інтенсивні точилися бої?
– Артилерія розташувалася подалі від аеропорту. У разі наступу ми викликали вогонь на себе. 28 вересня відбувся найпотужніший наступ ворога за весь період. Саме тоді я зазнав поранення. Пам’ятаю, як танк виїхав на злітну смугу і стріляв по терміналу. Тоді нам довелося викликати допомогу з боку Пісків. Звідти, у відповідь на обстріл, висувався танк під командуванням Євгена Межевікіна, який надавав нам допомогу.
– За яких обставин Ви зазнали поранення?
– На той час старшим в Донецькому аеропорту був «Редут». Я отримав від нього наказ виїхати вздовж терміналу, адже розвідники доповіли, що чули гул танків з боку міста. Я виїхав на своїй машині вздовж терміналу і побачив танк противника. Ми поцілили в нього, зробили відкат назад. Виявилося, що це була пастка. Попереду ворожого танка в кілометрі від нас перебував ще один танк, і я його не бачив. Він стояв і був наведений на нас. Моя машина витримала три ворожих постріли. Від першого пострілу танк заглух, швидше за все був випущений бронебійний снаряд. Внаслідок цього мене контузило, і я відкрив люк. Наступний постріл був кумулятивний. Коли пробило броню, тоді і загинув механік. Дивуюся, як струмінь не влучив у боєкомплект, а потрапив у двигун. Двигун загорівся, але спрацювала система ППО, і полум’я згасло. Потім був ще один постріл. Я взяв навідника, і ми швидко евакуювалися. Забігли у старий термінал, і я по рації викликав підкріплення. Під’їхали два танки. Один відстрілювався, а другим евакуювали наш підбитий танк, і дістали загиблого механіка. 30 числа мене звідти евакуювали. Рота залишилася далі виконувати завдання… Танкісти вийшли звідти 10 жовтня.
– Що б Ви хотіли побажати захисникам Донецького аеропорту?
– Хочу побажати перемоги! Головне, щоб ми відвоювали свою землю і потім буде привід це відсвяткувати. Вічна пам’ять загиблим Героям!
