Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
— Чоловік пішов служити ще у 2014-му. Спочатку в добровольчий батальйон, пізніше підписав контракт і почав служити у морській піхоті. А я все місця не знаходила та деякою мірою навіть заздрила, коли слухала розповіді про братерство й героїзм…
Тож, як тільки донечка підросла, Жанна пішла у батальйон вслід за чоловіком. Тепер служать разом.
— Здавалося б, що може збентежити медика із двадцятирічним стажем? Я ж до служби працювала в Бердянській міській лікарні. Та й до приходу у військо готувалась серйозно – перечитала чимало спеціальної літератури, пройшла курс молодого бійця, навчання, спілкувалась із досвідченими бойовими медиками. Та під час першої евакуації поранених неподалік Широкиного, зізнаюсь, трішки розгубилась. Це були одразу четверо воїнів і зустрічала я їх одна з медиків. До кого першого бігти? Як максимально швидко допомогти усім і нічого не прогавити? Пізніше під’їхала ще одна машина з медиками, все обійшлось, всіх врятували… Вже наступну евакуацію я сприйняла спокійно. Звісно, характер бойових травм кардинально відрізняється від того, із чим я стикалась в міській лікарні, та все вийде, головне – бажання постійно вдосконалюватись!
Жанна швидко зрозуміла, що чоловік її не обманув, колектив у морській піхоті дійсно, як на підбір. Усі – готові прийти на допомогу!
— У війську я служу із 2018-го. Ніби й не надто довгий період, та за ці кілька років так прив’язалась до побратимів, що вони усі стали сім’єю. Мої колеги із Бердянської лікарні навіть трішки ревнують, хоч я за ними також сумую.
