Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Коли Росія почала гібридну війну на Донбасі, старший солдат Ігор Ємельянов служив водієм-акумуляторником у зенітному ракетному полку на Львівщині і не міг брати участь у боях на передовій. Разом з багатьма колегами він написав рапорт із проханням відрядити його до бойових підрозділів, які беруть участь в обороні рідної землі.
— У грудні 2014-го був призначений гранатометником у зведений загін Повітряних Сил ЗС України «Дика качка». Обов’язки стрільців, кулеметників, гранатометників у ньому виконували офіцери, сержанти і солдати з Повітряних Сил. Загін обороняв позицію «Зеніт» поблизу Донецького аеропорту. До війни там розташовувався зенітний ракетний дивізіон. Усе літо і аж до жовтня військовослужбовці дивізіону обороняли свої позиції. Не здали жодного метра території. І тільки восени, коли ракетники остаточно виснажились, їх замінили колеги зі зведеного загону, — розповів Ігор.
Його ротація почалася в грудні і тривала до лютого 2015-го.
— Звісно, нам було непросто. Часто стояли тумани й під їхнім прикриттям нас пробували атакувати диверсійні групи, — продовжує чоловік. — Практично щодоби — обстріли з мінометів та артилерії великого калібру.
Найбільший і найважчий бій загін прийняв 22 січня 2015 року.
— Я з побратимами перебував на спостережному посту, всю ніч по нас працювала артилерія, зранку стихла, — згадує Ігор. — І десь близько дев’ятої години побачили колону військової техніки. Танки, БМП, БТРи, МТЛБ, вантажівки з гарматами і людьми їхали у наш бік. На деяких були українські прапори, інші — без розпізнавальних знаків. Ми доповіли командуванню. Колона стрімко наближалася, ми чекали наказів, як діяти далі. Хто це? Наші виходять з летовища чи ворог використовує підступну тактику? Ці моменти очікування були найнапруженішими. Техніка під’їжджала все ближче. І ось чуємо з радіостанції: «Вогонь з усієї зброї! Атакує ворог!».
Ігор Ємельянов узяв ручний протитанковий гранатомет. У той момент його РПГ та зенітна установка ЗУ-23-2 були найпотужнішою зброєю на тому фланзі оборони.
-
- OLYMPUS DIGITAL CAMERA
— Раз за разом я вибігав на зручну для стрільби позицію, прицілювався і робив постріл. Один раз промахнувся, іншим разом граната зрикошетила. 22 постріли влучили в ціль. Також по бойових машинах, вантажівках і живій силі противника добре відпрацювала ЗУ-23-2 моїх колег. Вдалося знищити танк, БТР, МТЛБ, БМП і дві вантажівки «Урал». Ще один танк і БТР після влучання гранат були пошкоджені й втекли. Наступ противника ми відбили.
За сміливість у бою Ігор Ємельянов нагороджений орденом «За мужність». Після повернення зі зведеного загону отримав офіцерське звання і тепер у званні старшого лейтенанта служить у Першій Галицько-Волинській радіотехнічній бригаді Повітряного командування «Захід».
— Серед вартових неба — багато воїнів, які брали участь у запеклих боях на передовій, зокрема, у загоні «Дика качка», — каже Ігор. — Гадаю, якщо ситуація вимагатиме — багато авіаторів і фахівців протиповітряної оборони знову візьмуть в руки гранатомети, кулемети й не тільки.
Фото і відео з архіву Ігоря Ємельянова
