Нині це підрозділ Сил безпілотних систем Збройних Сил України, що спеціалізується на застосуванні FPV-дронів, аеророзвідці, патрулюванні та коригуванні вогню за допомогою безпілотників. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
Ідея колісного танка не нова − досить згадати, що ще в 30−40 рр. минулого століття була дуже популярна концепція колісно-гусеничних радянських танків «БТ» (російською «быстроходные танки». − Ред.), розроблена американським конструктором Джоном Крісті, серед зразків – італійські й німецькі розробки.
Французи – законодавці мод
У повоєнний час до концепції колісних танків повернулися у 1970-ті. Першою сучасною серійною машиною такого типу вважають французький бронеавтомобіль AMX-10RC, створений на початку 1970-х. Переваги колісних машин перед гусеничними очевидні − вище швидкість, менше навантаження на дороги, менші габарити й вага, тихіше видаваний звук, легша вібрація, що ускладнює сейсмо- і акустичну розвідку. Водночас прохідність бездоріжжям гірша, калібр зброї менший. Словом, усі аспекти батлу між колісним і гусеничним рушієм нікуди не поділися, але інтерес до колісних танків зростає.
Перед машинами подібного класу спочатку ставили широкий спектр завдань − від мобільного винищувача танків до машин підтримки рейдових груп. Тому і з’явилися багато технічних рішень, починаючи від повноцінного основного бойового танка Bismark TH800, створеного в ПАР, і до широкого сімейства розвідувальних машин із автоматичними гарматами.
Які є два основні класи колісних панцирників
Основна візуальна відмінність гарматних машин на колісному шасі від САУ на автошасі, розглянутих у цій статті − це відсутність аутригерів (висувних опор. − Ред). Машини, виконані на шасі колісних БТР/БМП або на спеціально розробленому шасі, розраховані на ведення вогню «по-танковому» − з ходу чи коротких зупинок. Ці машини відносять до класу наступальних, причому наступ вони повинні вести в першій лінії, за безпосереднього вогневого контакту з протитанковою обороною противника. Зрозуміло, у такому розкладі в метушні бою возитися з аутригерами − перетворитися у нерухому мішень.
Бойові машини з важким озброєнням (БМВО. – Ред.) зі свого боку можна розділити на два основні класи: важкі розвідувальні машини й машини вогневої підтримки.
Перші, представлені широко відомим італійським сімейством «Кентавр» (Centauro) є засобом для комплектування самостійних підрозділів, які можуть опціонально надавати на посилення інших підрозділів.
Другі, найбільш типовим представником яких є американська платформа STRYKER Spectrum M-1128, є, як видно з назви, штатними машинами посилення, вогневої підтримки лінійних підрозділів.
Перше реальне бойове застосування «кентаврів» у Сомалі виявило їхні недоліки
Отже, розглянемо класичного представника першого типу: машини сімейства Centauro. Технічні вимоги до колісного винищувача танків сформульовані керівництвом італійської армії у 1984 році. Машину спочатку задумували як засіб боротьби з повітряним і морським десантом, отже, основними вимогами до неї були висока рухливість на дорогах із твердим покриттям і висока вогнева міць.
Із урахуванням слабкої оснащеності десантників важким озброєнням, високий рівень захисту не входив до пріоритетів. Завдання «Кентавра» − швидко висунутися по тривозі до необхідного району і надати протидію десанту противника. Планувалося, що отримана таким чином машина, за порівняної з танком збройної потужності, значно перевищуватиме його в рухливості, особливо на європейському театрі військових дій. Тут грає істотну роль розвинена дорожня мережа. Крім того, колісна техніка має більший міжремонтний пробіг порівняно з гусеничною, і − головне, вона аеротранспортабельна С-130 «Геркулес» − основним літаком військово-транспортної авіації НАТО. Створювану машину позиціонували як «розвідувальну для боротьби з танками». Істотними бонусами колісної ходової частини була її малошумність і набагато більший, порівняно з гусеничною, запас ходу. Слід зазначити, що машина цілком відповідає завданням, під які спочатку її створювали − швидкісний носій потужного озброєння цілком міг служити ефективним засобом борні з десантом на Апеннінах.
Правда, перше реальне бойове застосування «Кентаврів» у Сомалі виявило їхні недоліки.
Наприкінці 1992-го вісім колісних танків відправлені на Африканський континент у складі змішаної бронетанкової роти (крім «Кентаврів», до неї входило ще п’ять танків М-60А1).
У Сомалі проводили типові антипартизанські операції. Противник був слабо озброєний і погано навчений. Проте дуже швидко з’ясувалося, що броня «Кентаврів» (як й інших бронеавтомобілів цього класу) не «тримає» бронебійні кулі радянських ДШК, не кажучи вже про гранати РПГ-7.
У 2006 році в Іраку, під час штурму міста Насирія, італійські війська використовували спільно з танком «Леопард» чотири «Кентаври». Під час руху по вузьких міських вулицях «Кентаври» не змогли здолати імпровізовані барикади й інші штучні перешкоди. Після шестигодинної перестрілки італійська броньовані колона відступила.
Досвід застосування «Кентаврів» у Сомалі та Іраку ретельно вивчали й аналізували західні експерти. Саме миротворча операція у Сомалі послужила відправною точкою для перегляду ролі й місця броньованих колісних машин у сучасних збройних конфліктах.
Раціональна ідея уніфікації шасі БТРів бригади й САУ посилення не витримала перевірки дійсністю
Американську БМВО STRYKER M-1128 задумували як альтернативу танкам при створенні бригад «Страйкер» (Stryker brigade combat team). Її планували використовувати в складі взводу вогневої підтримки мотопіхотних рот. Встановити повноцінну 120-мм танкову гармату на шасі «Страйкера» було нереально, тому вирішили обмежитися монтажем 105-мм нарізної гармати M-68 у винесеному модулі на даху бронекорпуса. Як шасі використовували подовжений БТР LAV III із потужнішим двигуном, посиленими трансмісією і підвіскою, бойове відділення запозичили в експедиційного танка ТСМ-20. Спеціально для цієї машини фірма Meggitt Defence Systems розробила автомат заряджання барабанного типу. Раціональна, на перший погляд, ідея уніфікації шасі БТРів бригади й САУ посилення не витримала перевірки дійсністю. Справа в тому, що танкові гармати мають форсовану балістику, тому навіть низькоімпульсний варіант M-68А1Е4 з дульним гальмом виявився надлишковим для розроблюваної машини за зусиллям віддачі. Провести серію пострілів уперед вкрай важко, бо машину після пострілу дуже сильно розгойдує, стрільба без опор − практично неможлива. За відмови автомата заряджання ручне заряджання не передбачали в принципі. Потужний двигун вимагав розвиненої системи охолодження, для чого в передній частині правого борту розмістили блок із шести вентиляторів, але і цього виявилося недостатньо. Часті поломки платформи, дефіцит запчастин, низький рівень готовності − усе це, у кінцевому підсумку, поставило хрест на виробництві машини. Ситуацію не врятували ні швидке виправлення частини недоліків у серійному виробництві, ні успішне застосування БМВО в Афганістані: із запланованої серії з 294 машин − виготовлено тільки 134.
Отже, бойові машини з важким озброєнням на колісному шасі доцільні лише для вузького кола завдань. Це рейдові, протидесантні, конвойні, інші операції, що вимагають високошвидкісних та маневрених підрозділів. А для безпроблемної експлуатації маса подібних машин повинна коливатися у межах 25 тонн.
