Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Офіціант, чиновник, історик, медик, газівник, рятувальник, поліцейський, слюсар-ремонтник, депутат, учитель, пенсіонер…
Усього героїв світлин фотовиставки 13 — і всі вони різні. У кожного своя професія, уподобання, хобі та вік… Але всіх об’єднує одне: коли в наш дім прийшла війна, вони не втекли, не сховались, а стали на захист України. А повернувшись з передової, тихо-спокійно взялися до мирної праці. Зустрівши їх випадково на вулиці, ви ніколи не здогадаєтеся, що це герої війни, які пройшли пекло й роками балансували на грані життя і смерті, адже вони, як і всі ми, звичайні люди.
Саме про звичайних людей із Сумщини, які захищали Україну, і розповідає фотовиставка «Герої серед нас». Нині вона відкрита для всіх охочих у холі Конгрес-центру Сумського державного університету.
Цей проєкт виник і реалізований завдяки наполегливості й організаторському хисту учасника російсько-української війни, волонтера, громадського діяча Андрія Букіна. Він ініціював його, залучивши до створення найкращих фотомитців Сумщини.
«Ветерани досить успішні й мають у суспільстві важливу функцію»
Андрій розповів, що за приклад узяли подібні проєкти, реалізовані в Ізраїлі та США. Тільки у них автор один, а тут ціла плеяда — тринадцять. Але це й на користь, адже у кожного фотомайстра свій талант, погляд і власна ексклюзивність.
— Головна мета проєкту — показати, що ветерани досить успішні й мають у суспільстві важливу функцію. І ще раз привернути увагу загалу до них, їхніх проблем і життя в соціумі. У підготовці до роботи ми йшли не від особистості, а від професії, реалізованості людини після війни. Після цього шукали людей, деяких довелося вмовляти. Але я вважаю, що ті зусилля варті результату, — зазначив Андрій Букін.
Фотороботи, представлені на виставці, створювали майже рік. За словами фотомайстрів Сергія Чепульського та Дмитра Зубченка, які створили портрети учасників бойових дій Івана Шаповала й Сергія Свинаренка, доводилося працювати по кілька годин поспіль і не один раз — брали до уваги погодні умови, час доби й навіть настрій…
На кожній світлині бачимо героїв фотоісторій — і за одягом, предметами одразу розуміємо хто вони за професією, чим займаються в повсякденні. А поряд, у дзеркалі, віддзеркалені ці ж люди, тільки такими, якими вони були на війні. Створюється враження, що у дзеркалі відбивається сама сутність, душа героїв світлин.
На відкриття виставки завітали її герої, їхні рідні, близькі, друзі, знайомі, автори світлин, а також учасники бойових дій, військові, представники громадськості.
«Який же я приклад для синів, якщо сидітиму вдома?!»
Один з героїв проєкту — слюсар-ремонтник Юрій Горобець. Двоє його синів улітку 2014-го пішли воювати в самісіньке пекло. На щастя, обоє повернулися додому, з пораненнями, але живими. А менший і нині служить. На війну вже непризовного віку батько двох дорослих синів пішов сам. На спробу дружини відмовити його чоловік сказав: «Який же я приклад для синів, якщо сидітиму вдома?!» Після повернення знову працює на заводі на користь людям, виховує онуку й чекає на молодшого сина.
Олег Корнієнко — історик і краєзнавець. 2014-го добровольцем пішов до військкомату, але через вік його до армії не взяли.
— Улітку 2015 року звільнився з роботи й поїхав до батальйону «Азов». Набився у бойовий підрозділ — гаубично-артилерійський дивізіон — і практично до кінця 2017-го перебував там. Звільнили за станом здоров’я, а я все одно долучився до створення 117-ї бригади територіальної оборони й на цілком легальних підставах купив карабін. Я не хочу, щоб сюди, на нашу землю, приходили «зелені» чи які інші чоловічки, — говорить Олег Корнієнко.
Героїнею фотохудожника Сергія Малюка стала військовий медик Марія Білінська.
— Вона працює наразі лікарем-реаніматологом. Мені важливо показати її там, скажімо, де вона перебуває щодня. І тому приділив багато уваги, як буде в кадрі розташоване різне обладнання. На портреті обличчя дуже мало, але то відображає її ставлення до життя й до того, як допомагати людям у своїй справі, — розповів Сергій Малюк.
«Виставка покликана допомогти ветеранам знайти себе»
Андрій Букін починав волонтером, а у 2015-16 роках пішов у батальйон Національної гвардії імені генерала Кульчицького. Служив на Луганщині в районі Попасної. На власному досвіді знає, що значить повернутися з фронту в мирне життя. Виставка, на його думку, покликана розкрити військових для суспільства і, можливо, допомогти ветеранам знайти себе.
— Вважаю, що надзвичайно важко перейти у мирне життя, і велику роль відіграють настрої в суспільстві, як ставляться до ветерана, зокрема й у самій родині, розуміють чи ні. Це робота, яка є або якої немає. Усі ці чинники й дають ветеранові змогу повернутися в цивільне життя. Але ми спостерігаємо історії, коли вони не знаходять себе там і повертаються на фронт.
Якщо напишемо в пошуковику «ветеран, злочин», то отримаємо 24 сторінки негативних новин. І в суспільства створюється враження, що ветерани якісь «аватари», маніяки, що ходять зі зброєю й можуть когось підірвати. Власне для того, щоб розвіяти й цей міф, створено проєкт. Вдячний героям, фотографам, спонсорам. І вдячний кожному, хто прийде й перекаже друзям про наш проєкт. Таких героїв сотні, тисячі… Вони не схожі на нас, не схожі одне на одного, вони часто не схожі на героїв. Але ми маємо пам’ятати, що герої — серед нас, — говорить Андрій Букін.
