Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Приклади російської дезінформації цього тижня пропонують 360-градусний огляд тем, які демонструють цілковиту гармонію цінностей Росії та СРСР. Там, де належно було б вибачатися, ці державоутворення лише звинувачували і звинувачують.
Прикладів безліч. Традиційно в центрі уваги російських ЗМІ – отруєння російського опозиціонера Олексія Навального. Цього тижня вони написали, що Німеччина порушила Конвенцію про хімічну зброю, відмовившись співпрацювати з Росією. Іншими словами, тут жертва не Навальний, а Росія.
Щодо трагедії MH17, то кремлівський агітпром стогне, що мета судового розгляду – не у встановленні справжніх винуватців. Отже, хоча вбито 298 людей, в очах проросійських ЗМІ є лише одна жертва – Росія.
Таку ж логіку застосовували й застосовують Кремль та його пропагандистські канали й до України. Замість того, щоб визнати, що Голодомор спричинений діями радянської влади, прокремлівські ЗМІ звинувачують українців у створенні «ажіотажу» на цю тему. Це означає, що замість 7 мільйонів людей, які померли від голоду, прокремлівські ЗМІ… Ну, ви вже здогадалися.
Повертаючись до сьогодення, прокремлівські медіа стверджують, що Румунія та США проводили військові навчання біля Криму, оскільки це гарне місце, щоб розіграти сценарій вторгнення на півострів. Жертва, знову ж таки, буде очевидною.
Або… санкції ЄС – за даними радіо-шоу, яке веде сумнозвісний Володимир Соловйов – є доказом того, що ФРН і Європа хочуть воювати з РФ. Жертва… ну так, але бідні люди, які слухають це радіо-шоу.
Останній приклад «жертви» походить з Молдови, де новообрана Мая Санду закликала вивести близько 1000 російських військовиків, розміщених у Придністров’ї, і попросила замінити їх місією цивільних спостерігачів ОБСЄ. Хоча московські чиновники назвали це «безвідповідальним», прокремлівські ЗМІ додали певного забарвлення й безпідставно стверджують, що це може призвести до збройної окупації Придністров’я, спровокувати сутичку з російськими силами, а потім сприяти втручанню НАТО.
Підсумовуючи наведені приклади дезінформації, зазначимо, що їх головна ідея полягає в тому, щоб довести: Росія – жертва. Іншими словами, не може бути винуватою. Ця самовіктимізація дає змогу Кремлю ефективно маніпулювати громадськістю, уникати відповідальності за агресивну зовнішню політику й використовувати підконтрольні державі медіа для поширення цього твердження. Дарма, що виявленням себе жертвою Росія скочується до когнітивного дисонансу, що виникає внаслідок того, як Кремль ставиться до опонентів і як абсолютно вірить у себе. І ця віра стає помітною з наказу підконтрольним засобам масової інформації представити Росію як бездоганного героя. Наприклад, «таємні пакти Кремля з Гітлером не загрожували сусідам, не відкривали шляху до воєн». А російська окупація сусідніх країн ніколи… не була окупацією, а відповідала міжнародному праву минулого. Ну, і звичайно, не можна забувати, що незаконна анексія Криму Росією та агресія проти України на Донбасі є вираженням волі місцевих громадян і водночас відповіддю на спонсоровані США кольорові революції…
20 років правління Путіна – це 20 років образи на весь світ
Але є і простіше пояснення. Кремлівська стратегія «образи» є навмисним кроком, щоб відвернути росіян від поточних внутрішніх проблем у країні. 20 років правління Путіна – це 20 років цієї образи. А скоро буде 21 рік…
Водночас українське питання для Росії головний драйвер теми «образи». Днями делегації Німеччини, Франції та України не взяли участі в заходах ООН, де були присутні представники невизнаних «ДНР» та «ЛНР». За версією російських джерел, це цілком підтверджує: ці країни не зацікавлені в досягненні миру на Донбасі. Головний «винуватець» – Україна – послідовно підриває старт діалогу та тим самим «підтримує активну фазу конфлікту». А заява міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби у контактній групі – це спроба «закрити рота представникам «ДНР», «ЛНР», аби не розголошувати правду про злочини українських націоналістів». Мовляв, маємо сувору цензуру.
Насправді це повторювана кремлівська деза про Україну, війну на Донбасі й Мінські домовленості. Україна разом із Францією, ФРН, Великою Британією, США, Бельгією та Естонією (шість нинішніх членів Радбезу ООН) відмовилась приєднатися до організованої Росією зустрічі. У спільній заяві дипломати США, Великої Британії та Естонії зазначили, що її справжня мета – чергова спроба створення брехливої версії конфлікту на сході України, і що вони відкидають посил РФ, що Москва діє як посередник у внутрішньому конфлікті.
Натомість Україна намагається уникнути правового вакууму у своєму національному законодавстві щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, демонструючи прихильність реалізації Мінських угод. Так, нещодавно Київ пропонував провести місцеві вибори на Донбасі навесні за умов нормалізації ситуації з безпекою.
