«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Поле бою важко уявити без застосування артилерії. Під час Другої світової війни саме на артилерію припало найбільше ураженої живої сили і техніки ворогуючих сторін. Своє слово сказала реактивна артилерія, з’явилися нові боєприпаси, керовані ракети, нові засоби артилерійської розвідки.
У боях з армією Хусейна американці без самохідної артилерії не досягли б швидкого успіху
Попри те, що засоби ствольної артилерії створюють та удосконалюють у багатьох країнах, дискусії серед військових науковців про майбутнє цього типу зброї тривають досі. Здолання глибоко ешелонованої оборони чи осада міст з масовим застосуванням великої кількості артилерії залишилась у минулому.
У низці конфліктів останніх десятиліть питання доцільності застосування ствольної артилерії постало досить гостро. Наприклад, армія США інколи діє на значних відстанях від власної території. Самохідні й буксирувані гармати мають значну вагу і габарити, швидко перекинути їх за багато тисяч кілометрів – складне та дороге логістичне завдання. Тому інколи доводиться обходитись без «важкого кулака піхоти» – артилерії. Для таких випадків американці створили CAS (close air support) –безпосередню підтримку бойових частин з повітря в умовах, коли противник не має ефективної ППО, а своя авіація безроздільно господарює в повітрі. Утім, операції без підтримки артилерії є швидше винятком із загального правила ведення війни.
Не все просто з артилерією. Використання тільки легких та 120-мм мінометів без застосування гармат і гаубиць не завжди дає очікуваний результат. Під час операції «Анаконда» у 2002 році (штурм комплексу Тора-Бора) таліби відкрили вогонь по американцях із радянських 122-мм гаубиць Д-30 (дальність стрільби 15 300 м). Радіус дії гармати був удвічі більшим за радіус дії 120-мм мінометів, з якими вступили в бій американці (максимальна дальність стрільби М120 – 7200 м), що створило певні труднощі для них.
У боях з армією Саддама Хусейна американцям без самохідної артилерії швидко досягнути успіху навряд чи вдалося б. Адже 155-мм самохідні гармати М109 Paladin, які мають підвищену скорострільність, з допомогою підрозділів розвідки, що забезпечували ефективне коригування вогню, буквально знищували все перед собою. Артилеристи 3-ї піхотної дивізії США під час штурму столиці Іраку Багдада знищили понад 500 одиниць техніки, 67 укріплень противника та значну кількість живої сили.
Крім очевидних переваг, самохідна артилерія на гусеничному шасі має недоліки. Наприклад, М109 (А7) Paladin має бойову вагу 36 тонн, запас ходу по шосе 300 км, максимальну швидкість по шосе 67 км/год, а на ґрунтових дорогах на порядок нижчу. Велика вага М109 перевищує вантажопідйомність багатьох транспортних літаків. Це тягне за собою труднощі у швидкому перекиданні достатньої кількості артилерійських систем в обмежений час на значні відстані. Також має значення невеликий запас ходу, проблеми з маскуванням на марші й бойових позиціях, довгий час переміщення, потреба в запасі запчастин і вузлів для ходової. Нарешті, велика вартість цієї системи.
«Колеса» як альтернатива гусеничній базі
Як альтернативу гусеничній артилерії створили різні артилерійські системи на автомобільному шасі, які здобули чималу популярність як в арміях країн розробників, так і на міжнародному ринку зброї. Такий крок дозволив швидко й ефективно підвищити мобільність армійської артилерії за значно менших економічних затратах. Так, США широко застосовують легкі тактичні вантажівки з установленими на них гаубицями 105-го калібру. Ці авто без проблем перекидають у потрібне місце на зовнішній підвісці важких гелікоптерів Boing CY-47 D/F Chinook, Sikorsky CH-53 E/K.
Бойові можливості артилерійських систем на автошасі викликали підвищений інтерес до них у багатьох країнах. Для створення колісної артилерії не вимагається надто високий рівень інженерної школи та солідний досвід проєктування. У численних військових конфліктах з’явилася неймовірна кількість колісної артилерії різних конструкцій, створених навіть кустарним способом.
Як правило, для самохідної артсистеми використовують готові шасі вантажівок, які серійно випускають і використовують не тільки військові, а й цивільні (усувається проблема запчастин та ремонту). На авто встановлюють гармату, лафет, систему стабілізації і керування вогнем з наземною навігацією. Деякі виробники оснащують ці системи автоматичним (напівавтоматичним) заряджанням для зменшення чисельності розрахунку, збільшення скорострільності, швидкого виконання завдання і переміщення з позиції. Сучасні технології спонукають інженерів удосконалювати гармати і боєприпаси, розвивати інформаційні системи, що охоплюють учасників бойових дій на землі, у повітрі, з отриманням у режимі онлайн розвідданих, що дозволяє артилерії миттю завдавати ювелірних ударів.
Один із представників французької компанії Nexter (розробника найбільш поширеної у світі високотехнологічної артилерійської системи на автомобільному шасі Caesar) окреслив мету, яку намагалися втілити в металі конструктори: «Кінцевою метою було створення системи, яка була б здатна протягом 100 секунд виконати вогневе завдання: зупинку, заряджання, наведення, здійснення декількох пострілів та зняття з позиції. Вже не раз було продемонстровано, що перевищення цього часового інтервалу може мати важкі наслідки. Сучасний розвинутий противник за цей час здатен виявити, визначити місцезнаходження стріляючої гармати та відкрити по ній вогонь у відповідь».
Найпоширеніша колісна артилерійська система Caesar
Французька армія отримала на озброєння 155-мм самохідні артилерійські установки Caesar для заміни буксируваної 155-мм артилерії, зокрема, самохідних гусеничних платформ. Самохідна установка конструктивно пристосована до транспортування літаками А400 і С-17 «Глоубмайстер». Час підготовки й завантаження в літак – 15 хвилин. Попри те, що кабіна броньована, загальна вага установки не перевищує 18 000 кг. Як базу обрали колісне шасі вантажівки Renault Sherpa5. Є варіант на шасі вантажного авто Tatra T815-7 з підвищеним захистом від мін та саморобних вибухових пристроїв. Досконала система заряджання і ведення вогню дозволяє за дві хвилини зробити шість точних пострілів. У боєкомплект «Цезаря» входять самонавідні боєприпаси для боротьби з ворожими танками Bofors 155 mm BONUS на відстані до 35 км. Caesar пройшов випробування в бойових умовах у Малі, Афганістані, Іраку і згодом став найрозповсюдженішою у світі артилерійською системою на автошасі. Саудівська Аравія закупила 72 самохідки у французів на шасі німецької вантажівки Soframe-Unimog. Її закупили Ліван, Індонезія, Таїланд, Данія на шасі різних автомобілів, вибраних за бажанням замовника.
Найдосконаліша артилерійська система на колісному шасі Archer
Самохідна гаубиця Archer FH77BW L52 компанії BAE Bofors вважається однією з найефективніших САУ, прийнятих на озброєння. Шведи спроєктували на колісній платформі комерційної вантажівки Volvo A30D самохідну гармату Archer («Лучник»), яку без особливих проблем завантажують у вантажний відсік транспортника А400М. Archer оснащений сучасною системою корегування вогнем, швидко визначає власні координати в просторі та наведення на ціль. Такі «навички» дозволяють «Лучнику» одразу після вивантаження з транспорту в короткий час розгорнутися для відкриття вогню і вести стрільбу в режимі MRSI (коли до шести снарядів, випущених з однієї гармати під різними кутами, одночасно уражають ціль).
Гармата повністю працює в автоматичному режимі, відстрілюючи боєприпаси з магазину ємністю 21 снаряд. Після маршу бойовий розрахунок може зупинитися, за 30 секунд відстрілятися, знятися з позиції і почати рух у наступні пів хвилини. Екіпаж постійно перебуває в захищеній кабіні, мінімально ризикуючи потрапити під ворожий вогонь. У боєкомплекті є 155-мм керований активно-реактивний снаряд ХМ982 Excalibur з дальністю вогню до 60 км. Снаряд має комбіновану систему керування – ірраціональну та по координатах GPS. ХМ982 Excalibur. На максимумі дальності має ймовірне відхилення від цілі 10 метрів. Цей показник становить 150 метрів для найвлучніших звичайних снарядів.
«Економваріант» колісної артилерії – в’єтнамська Pth85-VN18
В’єтнам, не маючи можливостей створювати високотехнологічні зразки ОВТ, змушений використовувати як базу для нових зразків наявну техніку і зброю. На шасі Урал-4320 тут установили 85-мм гармату Д-44 з максимальною дальністю пострілу осколковим снарядом 15 000 м (гармату випускали з 1946 по 1954 рік, активно постачав її Радянський Союз). Час розгортання Pth85-VN18 з постановкою на домкрати і приведення в бойову готовність – п’ять хвилин. Боєкомплект розміщується в напівброньованому кузові. Розрахунок з шести осіб перевозять на лавках, встановлених поряд з гарматою.
Якщо порівнювати три різні самохідні колісні артилерійські гармати, то очевидною є роль високих технологій у створенні сучасної зброї. Достатньо порівняти два параметри – час, необхідний для відкриття вогню, у «шведа» – 30 секунд, а у «в’єтнамця» – 5 хвилин, максимальна дальність ведення вогню у першого –60 кілометрів, тоді як в аутсайдера – 15 км, а бронебійним ще менше – 4 км.
