Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Неможливо злічити, скільки разів волонтерка з Тернополя Христина Феціца відвідувала район проведення бойових дій на території Луганської і Донецької областей. Вона з 2014 року допомагає українським воїнам та привозить захисникам потрібні речі, аби наблизити нашу перемогу. За понад 6 років війни Христина повністю проїхала всю лінію зіткнення від півночі Луганщини до півдня Донеччини на Приазов’ї. Вона каже: тепер краще орієнтується на дорогах Донбасу, аніж у рідній області на Заході України. Для тернополянки волонтерство давно стало стилем життя.
– Для мене волонтерство – це стан душі. По-іншому не можу. Так мене виховали батьки. У 2014-му, коли було найважче, наш логістичний центр працював цілодобово і без вихідних. На початку забезпечували воїнів одягом і засобами індивідуального захисту. Наразі же постачаємо на передову все необхідне для облаштування фортифікацій, медикаменти, коптери, засоби маскування й оптику. Героям, які наближають нашу перемогу, треба допомагати, – переконана Христина Феціца.
На знак подяки українські захисники дарували Христі шеврони чи підписані їй синьо-жовті стяги. Нині у колекції волонтерки понад 110 шевронів різних підрозділів і частин вітчизняного війська та майже три десятки прапорів.
– Кожен з цих символів для мене дорогий. Майже всі вони передані «на нулях». Щоразу – це окрема історія. Доволі часто і під ворожими обстрілами. Коли важко чи сумно, тоді розгортаю стяги і мені зігрівається душа. Тішуся цією колекцією, бо кожен шеврон чи прапор – частинка енергії наших військових, – ділиться спогадами волонтерка.
Попри небезпеку й труднощі, для Христини кожна поїздка на Схід – це лише теплі, позитивні емоції від спілкування із захисниками. Та навіть у цієї сильної жінки виступають сльози на очах, коли згадує про мужніх захисників, з якими бачилася лише одного разу.
– Найважче для мене – втрачати воїнів, з якими ще недавно спілкувалися та жартували, а згодом, отримали звістку, що їх уже немає серед нас, – каже Христя.
На Тернопільщині Христину часто можна побачити чи на громадських заходах, де вона вшановує воїнів, чи на кладовищах, де допомагає родинам облаштувати пам’ятники загиблих героїв, чи у медзакладах або реабілітаційних центрах, де провідує оборонців. Вона намагається встигнути всюди.
Цьогорічний День волонтера Христина Феціца зустрічає у колі військових друзів на передовій. Вона продовжує бути частинкою життя тих хлопців, які її з нетерпінням чекають.
Фото з архіву Христини Феціци
