Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Отець Роман Перетятько служить при Храмі Святого Петра Могили та Собору Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ в Маріуполі. Він не просто священник, а й військовий капелан.
Щирий, відкритий, з разючим почуттям гумору, одразу викликає прихильність. Він досить просто і доступно для пересічної людини розповідає про духовне та буденне життя, вічні цінності, завжди готовий допомогти як словом, так і ділом.
Отець Роман народився у родині священнослужителя. Після закінчення школи вступив у Київську православну богословську академію, на останньому курсі одружився, за місяць після весілля рукоположений спочатку в диякони, згодом – у священники, та прибув до місця служби – у Маріуполь.
У 2014 році отець Роман опинився серед тих, хто виборював суверенітет та незалежність України на Майдані.
– Попри те, що в нашій родині всі російськомовні, ми патріоти України. 1992-го мій батько служив при Богоявленому соборі в невеликому містечку Ногинськ, за 40 км від Москви. Коли Патріарха Філарета росіяни піддали анафемі, наш Владика Адріан, який підтримав майбутнього Патріарха КП, позбавлений РПЦ посади настоятеля собору і підданий гонінням. Родина батька на той момент проживала на території Богоявленого собору. Ніколи не забуду ніч, коли в наше житло прийшли омонівці, вигнали з території Храму та відняли його. Тому я з дитинства знаю справжнє обличчя росіян –вони весь час тобі «щиро» посміхаються, а під покровом ночі приходять і роблять зло. До речі, так і з війною вийшло, – пригадує отець Роман.
Восени 2014-го на території Михайлівського Монастиря священник із побратимами чергували на воротах. Люди приносили до храму їжу, ліки, одяг. Згодом до них почали прибувати поранені й тіла вбитих. Священникам було достатньо роботи…
– Одного разу, вже після втечі Януковича, на територію монастиря заїхала автівка з військовими Внутрішніх військ. Ми їх тоді нагодували, бо хлопці були неймовірно голодні – як згодом вони розповіли, їх тримали в інформаційній ізоляції, а їжу давали раз на день, щоб викликати злість, – розповідає отець Роман.
А потім сталася війна на Донбасі. Ще на початку бойових дій священник разом із однодумцями допомагав військовим на блокпостах. Військові, в умовах неготовності України до бойових дій, потребували найелементарніших речей, починаючи від шкарпеток і мила, закінчуючи гарячою їжею.
– Волонтери й всі охочі допомогти, привозили нам продукти. Ми зі свого боку готували супи, борщі, каші, м’ясо й розвозили хлопцям, ‒ говорить отець Роман.
Згодом Церква зрозуміла, що війську потрібні штатні капелани. Адже, зі слів отця Романа, неодноразово були випадки, коли священники Московського патріархату приїжджали до наших військових, спілкувалися, фотографувалися разом, а потім ці фото спливали в російських православних журналах. Про зміст статей під світлинами можна здогадатися.
Так почалися перші ротації священнослужителів на фронт із Синодальних відділів військового духовенства. Згодом у підрозділах ввели штатні посади військових капеланів. Отець Роман не залишився осторонь та вступив до їхніх лав. Крім просвітницької роботи в підрозділах, капелан виїжджає і на передову, аби підтримати наших воїнів та благословити на захист України.
– Військові майже не мають часу для задоволення релігійних потреб, тому на допомогу приходимо ми, капелани. Адже на війні атеїстів немає. Часто людині потрібно просто поговорити, вилити той біль, який вселяється в їхні душі після загибелі побратимів. Був випадок, коли людина перебувала на грані самогубства через втрату друга. Тоді вдалося витягти його з того стану. Довго говорили, але зміст розмови будувався на думці, що тепер йому потрібно прожити два життя – за себе, і за друга. І прожити правильно… – розповідає отець Роман.
Також отець Роман бере активну участь у вихованні молоді – свого часу він пройшов курс лекцій щодо протидії СНІДУ, алкоголізму та наркоманії. У його приході організовано харчування для незахищених верств населення. Крім того, капелан із паствою підтримують дітей з бідних сімей, родини загиблих учасників бойових дій: перед навчальним роком організовують акцію зі збору канцелярії, на День святого Миколая і Новий рік вітають малечу зі святами. Наразі при Храмі Святого Петра Могили намагаються започаткувати недільну школу, школу українського мистецтва і бандуристів.
На запитання, де отець Роман черпає енергію, військовий капелан відповів, що повністю покладається на допомогу Всевишнього і добрих людей…
