Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Більшість професійних військових розпочинають кар’єру, як правило, зі строкової служби чи військового вишу. Є й ті, що залишилися після мобілізації у 2014-15 роках чи ті, хто добровільно й за покликом серця обрав військову службу. Проте є серед наших вояків і добровольці, котрих об’єднують практично всі згадані пріоритети.
Володимир Свист став професійним військовим після призову офіцерів із запасу. Після трьох здобутих фахів у вишах Прикарпаття вирішив присвятити життя ратній справі. Про що не шкодує ні на мить…
Командиром взводу в Національній Академії Сухопутних військ лейтенант Свист став практично відразу, як призвався із запасу. Дещо цивільний погляд на військову справу дав змогу молодому офіцерові краще призвичаїти до армії підлеглих, які ще недавно були школярами.
Сучасний український офіцер як приклад і моральний авторитет
— Я вважаю, що мені пощастило, адже потрапив на службу до Академії й отримав можливість використовувати на практиці ті знання, навички й уміння, які здобув, навчаючись у двох цивільних вишах, — сказав Володимир. — Окрім фізпідготовки й військових моментів, можу безпосередньо працювати з особовим складом, вчитися в них і ділитися своїм досвідом та знаннями. І це чудово, адже, про мене, сучасний український офіцер має бути прикладом і моральним авторитетом. Коли отримую відгуки від військовиків чи навіть їхніх батьків і коли бачу зміни в їхньому житті, це означає: ми на правильному шляху до нової української армії та здорового суспільства.
До війська Володимир Свист був студентом Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, де здобував фах історика, бо планував ним і бути. Водночас вчився в Івано-Франківській Академії святого Івана Золотоустого, де здобув богословську освіту. А для закріплення патріотичних намірів вступив на кафедру військової підготовки в Івано-Франківському університеті нафти й газу, де й отримав первинне офіцерське звання.
— Причина, чому пішов служити, напрочуд банальна — я давав присягу українському народові, стояв у присутності рідних, знайомих і незнайомих людей і давав обіцянку собі та народові, — говорить лейтенант. — Мені хотілося вивчити принаймні ази військової справи, оскільки на момент вступу на військову кафедру в Україні тривали активні бойові дії. І я усвідомлював той факт, що навіть автомат правильно в руках не вмію тримати, не говорячи вже, щоб з нього стріляти.
Володимир пригадує, що під час навчання на військовій кафедрі було критично мало практики, адже переважно подавали теорію.
— Оскільки я повідомив викладачам, що таки служитиму, то отримав можливість вистрілювати подвійну норму і цим самими покращити навички стрільби, — продовжує офіцер. — Викладачі всіляко підтримували й допомагали. Особливо завдячую своєму куратору полковнику Віктору Крохмалюку.
Призов затягнувся на два місяці
Одного ранку молодий офіцер запасу просто прийшов у місцевий військкомат, щоб з’ясувати коли і яким чином він може призватися.
— Дуже добре пам’ятаю момент, коли пані офіцер на співбесіді зо три рази перепитувала, чи справді хочу служити, — всміхається Володимир. — Припускаю, з чим пов’язане її здивування: в суспільстві побутує думка, що ті, хто йде на кафедру хочуть відкосити від служби. Проте після спілкування вона мене кудись записала й видала повістку на 2 лютого. Я мав удосталь часу, щоб підготуватися. Напередодні скликав усіх друзів і повідомив про своє рішення. Було дуже приємно, коли почув, що вони мене повністю підтримують.
А 2 лютого 2018-го Володимир Свист з’явився у військкомат у визначений час. Проте виявилось, що його призов з деяких причин відтерміновують на два місяці.
— Важко передати відчуття, коли після того, як прощався з друзями, ще пару місяців не йти на службу, — каже хлопець. — Коли зустрічав їх, треба було пояснювати, чому ще не в армії. Стало дуже незручно бачитися з ними й чути фрази на кшталт «ой, а я думала ти давно служиш» або «а ти казав, що йдеш в армію» і так далі. І от нарешті звільнився від обов’язку всім пояснювати, чому я ще не в армії.
Рідні й батьки не були в захваті від такого рішення сина. Володя завжди заспокоював їх. Інколи йому це вдавалося, деколи ні. Проте коли хлопець уклав перший контракт, вони з розумінням і підтримкою поставилися до цього.
Володимира військкомат одразу скерував на Львівщину до навчального центру на тримісячний вишкіл. Потім командування у Києві розпорядилося направити освіченого тоді ще молодшого лейтенанта у Національну академію. Там його призначили командиром взводу, а нині він тимчасово виконує обов’язки заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення.
Наразі активно триває осінній призов на строкову службу. Володимир радить усім призовникам, котрі чесно й добросовісно зважились йти у військо, бути такими відважними завжди — це важлива риса в житті кожного чоловіка.
— Хочу запевнити, що цей час не буде простим. Але однозначно буде тим періодом у житті, коли ти як особистість зможеш побачити, чого ти вартий і на що здатен, — каже Володимир Свист. — Це буде час відкриття чогось нового, нової дружби та цінного досвіду. Саме тут я познайомився із хорошими людьми та здобув вірного друга. Бажаю завжди бути собою та триматися своїх принципів і переконань, бо тільки тоді вас поважатимуть і рахуватимуться з вашою думкою. Будьте простими, справжніми й ніколи не бійтеся запитувати та зізнаватися, що чогось не знаєте. Це нормально. Головне, щоб ви мали бажання вчитися та ставати кращим. Раджу не втрачати віри! Мені завжди допомагає віра в Бога, який для мене є опорою у важкі моменти та прикладом незламності й витривалості. Тож бажаю і вам мати той «Стовп», на який ви можете опертися в потрібний момент!
Юлія Гамма
Фото з архіву Володимира СВИСТА
