Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Курсант факультету підготовки спеціалістів Десантно-штурмових військ Військової академії (м. Одеса) Савелій Федан у свої 18 років має непохитну мету стати офіцером-десантником. І це не просто юнацька мрія, а свідоме рішення, яке він остаточно прийняв у 13 років, коли вперше побував на передовій.
– То був 2015 рік. Моя мама активно займалася волонтерством, а я намагався їй всіляко допомагати. Одного разу познайомився з Богданом – чоловіком, який свого часу грав на піаніно на Майдані перед «беркутом». Він приїхав до нас в Енергодар на відкриття пам’ятника загиблим. Ми поспілкувалися, і він розповів, що вже завтра їде разом з волонтерами до українських бійців на Схід держави. Тоді в мені ніби щось «клацнуло» – я вирішив, що неодмінно мушу до них приєднатися, – пригадує Савелій. – Єдиною перешкодою могла стати мама, яка навряд мене відпустила б. Тож я не придумав нічого кращого, як збрехати. Сказав, що поїду з волонтерами до військового шпиталю в Дніпро, а сам вирушив за зовсім іншим маршрутом.
Поїздка видалася надзвичайно цікавою, бо мав нагоду познайомитися з неймовірними людьми. Вчителька, автомайстер, працівник атомної електростанції – всі такі різні, але поєднані спільним бажанням допомогти бодай чимось тим, хто боронить їхні домівки.
Хлопець розповів, що під час поїздки бачив, як за вікном змінюються краєвиди, як замість затишних кварталів виростають руїни багато разів обстріляних житлових будинків. Тоді з кожним наступним кілометром посилювалося усвідомлення того, що війна – це не щось абстрактне з екрана телевізора чи монітора комп’ютера, вона зовсім поруч.
– Ми приїхали на позицію, де були саме десантники. Для мене провели екскурсію, показали техніку, зброю. Я із захватом дивився на наших військових і розумів – моє місце серед них. Тоді ж і вирішив, що, незважаючи на будь-які перешкоди, обов’язково стану десантником, – розповів курсант.
Першим кроком до мети стало навчання в Запорізькому обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник», після закінчення якого Савелій успішно пройшов конкурсний відбір і вступив до Військової академії (м. Одеса). Нині він другокурсник, що має на своєму рахунку 6 стрибків і, попри юний вік, мріє якнайшвидше потрапити до війська, щоб пліч-о-пліч з нашими захисниками боронити рідну землю.
– Вік тут ні до чого. Патріотизм, як і здатність стати на захист Батьківщини, не проявляється з віком, тому є багато історичних доказів, – зауважує юнак.
До слова, майбутній десантник – надзвичайно творча особистість. Товариші та командири називають його невгомонним «енерджайзером». Савелій пригадує, що таким був змалку.
– У мене було чимало захоплень. Наприклад, у молодших класах я займався танцями, потім мама записала мене на гурток шиття. І якщо хтось думає, що то не чоловіча справа, можу сказати – для курсанта навики тримати голку виявилися досить корисними, – жартує хлопець.
Та найбільше він полюбляє співати. Свого часу Савелій прославився на всю країну, коли в 16 років взяв участь у популярному талант-шоу «Х-фактор». З авторською піснею «Україна» він викликав гаму емоцій у глядачів — від сліз до овацій.
– Я почав писати вірші в 7 років, згодом спробував покласти їх на музику й мені сподобалося. Так і народилося захоплення. Пісню «Україна» я написав після поїздки на Схід держави. Намагався передати ті почуття, що мене переповнювали. Взагалі, практично всі мої твори з’являються після якихось значущих подій у моєму житті, – говорить юнак.
Незважаючи на досить насичений розпорядок дня, Савелій Федан намагається поєднувати улюблене хобі та майбутню професію. І це йому чудово вдається.
