Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Старший прапорщик Олексій Кравченко – головний сержант не взводу чи роти – він є головним старшиною повітряного командування. Кремезний і небагатослівний, проте з щирою усмішкою та душею – таким знають Олексія побратими.
Свій військовий шлях майбутній головний старшина ПвК «Схід» розпочав не в авіації чи серед вартових неба – у танкових військах. Недовго відпочивши після строкової служби, у 2002 році Олексій пішов у контрактники – розпочав службу в окремому розвідбаті в Гвардійському, який згодом був переформований в окремий батальйон розвідки та радіоелектронної боротьби.
А у 2004 році Олексій потрапив на першу в своєму житті війну – в Ірак. Хоча тоді молодий контрактник був уже сержантом, служити йому довелося на солдатській посаді – стрільцем-санітаром. Ось тут він вперше набув бойового досвіду й зіткнувся зі смертельною небезпекою…
Ще перед відрядженням до Республіки Ірак Олексій у складі підрозділу пройшов курс спеціальної підготовки, під час якого вивчав тактичну медицину, а також іноземні мови – англійську й арабську. Звісно, за такий незначний термін вільно володіти арабською він не навчився, проте для спілкування на побутовому рівні з іракськими військовими та поліціянтами, а також – з місцевим населенням – цих знань йому вистачило. Але головне – окрім мови, навчали й традицій мусульманських народів, без знання яких на Близькому Сході нашим хлопцям було би непереливки. Попереджали про відмінності культур. Так, озброєні цими знаннями, у великі мусульманські свята вони намагалися якомога менше з’являтися на вулицях, а під час Рамадану навіть не їли й не пили у присутності іракців, аби не спровокувати конфлікт.
– Нас навчили ставитись з повагою до іншої віри, – говорить головний старшина.
В Іраку службу сержант Кравченко проходив у конвойному взводі – постійно на виїздах: патрулювання, охорона важливих об’єктів, супровід колон тощо. Траплялися й смертельно небезпечні ситуації…
Якось під БТР, у якому їхав Олексій, дитина років п’яти кинула… гранату!
– Момент був і жахливий, і, водночас, незрозумілий, – згадує Олексій. – І неочікувано, і стріляти не будеш: все ж – дитина, не комбатант…
Та тоді поталанило, граната вибухнула поза бронею, ніхто не постраждав. Іншого разу, коли конвойний взвод вирушив на зміну охорони мосту, який українці між собою охрестили «Київським», хтось із спостерігачів побачив на узбіччі підозрілий насип – було надто схоже на закладку з фугасом. Хоча українці поспішали, а проїхати повз не могли, тож викликали з бази саперів.
– У нас на БТРах були встановлені глушилки проти радіокерованих фугасів, – продовжує розповідь Олексій. – Але ж… Раптом глушилки не спрацюють?.. Усе життя пронеслося перед очима… Ми стали на узбіччі, не наближаючись до фугасу, та зайняли оборону. Колона вичікувала, всі принишкли в «броні», тільки командир сидів на БТРі з філінами – так ми називали спостерігачів через те, що вони повинні проглядати місцевість на 180 градусів. Вони сканують місцевість та дороги, якщо десь щось здасться підозрілим то – миттєва зупинка і обстеження місцевості. У нас було відділення саперів, але у таких випадках ми визивали саперів із бази. Серед них були представники різних національностей, а в основному – казахи. Ось і цього разу приїхали казахські сапери й ми передали підозрілу ділянку їм.
Як розповідає старший прапорщик, військовослужбовці різних національних контингентів мешкали на одній базі, українці – взвод охорони, казахи – саперний взвод, румуни – розвідники-безпілотники, поляки – вертолітники, а ще – три навчальні батальйони іракської армії з американськими інструкторами. Обстановка між військовослужбовцями різних країн була доброзичлива. Все було побудовано на довірі, жодної провокації. Незважаючи на різні мови, усі були одним колективом.
На війну вже на рідній, українській землі Олексій потрапив на початку 2015 року. На Сході держави старший прапорщик Кравченко в складі розрахунку ЗУ-23-2 ніс службу на краматорському аеродромі. У розрахунку були молоді хлопці, які тільки в 2014 році прийшли служити, тож доводилося всього їх навчати чи не з нуля.
– Ось, коли знадобився мені мій іракський досвід! – говорить головний старшина. – Учив усього, чого навчився сам. Тодішній начальник Генерального штабу стверджував, що в перші місяці бойових дій левова доля відповідальності була покладена на особовий склад, що брав участь у миротворчих місіях, зокрема – солдатів та сержантів. Набуті колись досвід та навички неабияк допомогли у виконанні завдань за призначенням під час війни на Сході держави.
Спілкувався Олексій Тригуб
