Диктатора жорстко «злили» на всіх хитровибудованих геополітичних фронтах: дипломатичному, шпигунському, інформаційному, торговому та інших. Серія щедрих підкупів, гучних інтерв’ю, шантаж,…
Нещодавно, блукаючи в Інтернеті, натрапила на інформацію, що свій перший політ космонавт робить у 34-38 років, а найстаршим космонавтом у світі став американець Джон Гленн, який вдруге полетів у космос у 77 років (перший політ — у неповні 41). Найстаршою жінкою-космонавтом стала Пеґґі Еннет Вітсон — під час третього польоту відсвяткувала 57-річчя, а перший політ здійснила в 42 роки.
Ну й що, скажете ви, яке нам діло до них? З одного боку, жодного, а з іншого — на навчання на кафедри військової підготовки офіцерів запасу беруть й досі переважно до 40 років, попри конституційно закріплене «право на освіту» (ст. 53 Конституції України). Тобто, в космос — будь ласка, а ось, на думку укладачів правил прийому на військові кафедри, якщо людині виповнилося 40 років — зась. Тобто, особа середнього віку вже нездатна до вивчення засад військової премудрості — і їй місце на лавиці у парку — годувати пташок з онуками чи такими ж представниками «другого сорту», перепрошую «другої молодості»…
Люди у віці «40+» теж можуть стати професійними військовими
Маячня? Ні. Це — наші реалії, як свідчать результати аналізу інформації передусім по Києву, ситуація по Україні в цілому приблизно така ж.
В більшості київських навчальних закладів із військовою кафедрою готують офіцерів запасу або серед своїх студентів, або з обмеженнями за віком — наприклад, на офіційних сайтах Військового інституту телекомунікацій і інформатизації імені Героїв Крут, Національного авіаційного університету або Київського політехнічного інституту ім. Сікорського так і написано. Тобто «граничний вік 40 років» виступає т.зв. скляною стелею, опосередкованою обставиною дискримінаційного характеру, непрямим порушенням конституційних прав громадянина України.
«Нема питань, — скаже пересічний українець. — Нехай молодь учиться. Навіщо вже солідним людям сідати знову за парти і вчити будову автомата чи умовні позначки на військових картах?»
А в тім то й справа, що є ще категорія людей, яким переважно «за 40», і які хотіли б опанувати цю науку. Хто вони? Передусім бійці Територіальної оборони та військові резервісти. Це ті люди, які, вже маючи сім’ї, влаштоване життя, власний бізнес, вирішили щотижня одягати військову форму, їхати на місце збору таких же невгамовних, брати в руки макети зброї (чи власну страйкбольну), карти й компаси, і вивчати (комусь і оновлювати) премудрості ведення бою в лісі чи у місті, відпрацьовувати індивідуальні та групові бойові навички.
Як я вже зазначала вище, бійці Територіальної оборони — переважно люди віку «40+», які свого часу або служили ще в радянській армії (серед нас є навіть ті, хто служили в миротворчих місіях в Анголі або Афганістані), або на початку незалежності України (у 1990-ті, чи взагалі не служили і не навчалися на військових кафедрах). І ось усі ці люди дійсно мотивовані захищати свій дім та свій край (нагадаю девіз Територіальної оборони — «Захистимо свій дім — захистимо Україну»). Готові безпосередньо стримувати хитрого та підступного ворога (диверсійно-розвідувальні або терористичні групи тощо), боротися з колаборантами і зрадниками. Тобто, виконувати роль військових і поліцейських водночас. Інструктори готують їх до виконання практичних завдань, намагаючись за 4-6 годин у вихідний відпрацювати і роботу зі зброєю, в групах, і злагодження дій, і ще багато чого…
Люди «поважного віку» готові дати фору молодим
Серед ТрОшників є чимало людей, чий цивільний фах пов’язаний з воєнною тематикою опосередковано (військові історики, спеціалісти з безпеки), а також інші здібні до військової науки люди, які практичні навички освоюють швидше, аніж діти навчаються читати. І котрі стають чудовими командирами підрозділів, мають лідерський хист до військового управління. Але що їм «світить» у плані отримання військових звань і професійних можливостей для реалізації у цій сфері? Максимум — «штаб-сержант» батальйону чи «майстер-сержант» бригади. І все. Тобто, лейтенантське звання та хоча б мінімальна офіцерська кар’єра їм «не світять» і близько. Хоча у цивільному житті вони інколи мають кілька вищих освіт або наукові ступені, є експертами у своїй галузі, часто спорідненій з військовою. Так чому ж вони не можуть бути офіцерами? Бо немає базової військової освіти. А військові кафедри, де її можна здобути (причому за власний кошт!), вважають їх застарими («хм», а може «застарілими»?) для такого навчання. Утім, під час вступної кампанії на військову кафедру у 2020 році я сама бачила молодих хлопців, які жодного разу підтягтися не могли, а окремі бійці тероборони в повному обладунку можуть все заняття провести і потім ще мати сили не лише доповзти кудись, а повернутися додому, на роботу, приділити час сім’ї…
Ці «поважного віку люди» готові дати фору молодим не лише у фізичному плані, а й у мотивації для здобуття військової освіти. Причому навіть не так формально-теоретичних (адже більшість із ТрОшників вже має вищу освіту), а і як практично-прикладних навичок. Це передусім уміння «читати» карти та наносити на них обстановку, знання будови та принципів роботи стрілецької зброї та військової техніки, розуміння системи військового управління та воєнної стратегії тощо. Але їм у цьому праві відмовлено, переважно з причини «середнього» віку. Військові збори на 2 і більше тижнів не підходять, бо треба ж і сім’ю годувати, і бізнес розвивати. Та й якщо бюджетнику збережуть місце і зарплату, то в приватному секторі з цим не так легко — до втрати і зарплати, і посади, а якщо власний бізнес — і до втрати його. Тому інструктори проводять окремі штабні навчання для найздібніших до командної роботи, щоб хоч якось навчити орієнтуватися у штабних реаліях. Прикрість в тому, що в разі розгортання воєнних дій на території, закріпленій за батальйоном (бригадою) ТрО, над ними стануть молоденькі хлопчики, які мають офіцерські звання, бо закінчили військову кафедру.
Треба робити ставку на найвмотивованіших
І, як свідчить багатий воєнно-історичний досвід, на самому початку буде анархія і безвладдя, коли низовий склад знає більше і якісніше, аніж їхні безпосередні командири. Чудово цю ситуацію обіграно у відомому фільмі «Аты-баты шли солдаты». За його сюжетом молодому офіцерові вдалося таки завоювати авторитет і підтримку строкатого в усіх планах колективу.
Але чи зможуть нинішні випускники кафедр завоювати авторитет? Напевно далеко не всі… А про те, що їх можуть призвати на військову службу, вони навіть і не знають, — а якщо знають, то ще не замислюються над такою начебто далекою перспективою.
А тепер порівняймо рівень мотивації навчання на військовій кафедрі у бійців територіальної оборони і студентів цивільних спеціальностей. Хто є вмотивованішим, а хто отримує право на навчання? Вважаю, що відповідь очевидна…
На щастя, не все так погано у нас з військовою освітою для тих, хто справді вмотивований, але вже досяг гранично-середнього віку для вступу. Торік уже згадуваний ВІТІ фактично набирав на програму підготовки офіцерів запасу 42-річних охочих, а цього року Національний університет оборони України розширив вікові рамки для вступників до 45 років. Це дало можливість кафедрам військової підготовки набрати частину «дорослих» студентів, які чітко знають мету вступу, можуть пояснити мотивацію — і вже точно не «косять» від військової служби. Результати цих експериментів спостерігатимемо у два найближчі роки, коли ТрОшники отримуватимуть первинні офіцерські звання та підуть у свої батальйони та бригади. Цілком упевнена: на випускних іспитах вони дадуть фору молодим, і стануть хорошими офіцерами і командирами підрозділів тероборони.
Ірина Щиголь,
ГО «Об’єднання резервістів, ветеранів та інвалідів війни «Територіальна оборона столиці»
