Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
Сергій Грушин із позивним «Джедай» – парамедик. За кілька років до початку бойових дій на Донбасі закінчив один зі столичних медичних коледжів, але за спеціальністю не працював. Коли в Україну прийшла війна, вирішив, що має рятувати життя людей на фронті. Далі були курси парамедиків від американських фахівців, під час яких він навчився надавати допомогу в бою та польових умовах.
Уміння надавати першу меддопомогу має кожен воїн
«Те, чого навчили в коледжі, більше підходить для цивільного життя. На війні стикаємось із зовсім іншим характером травм, отже і діяти в наданні допомоги пораненому слід по-іншому», – розповідає парамедик.
Згодом «Джедай» з побратимами сформували команду, яка навчає основ тактичної медицини військових.
В основі їхнього парамедичного курсу американський протокол сучасної системи надання допомоги на полі бою. Його розробляли і вдосконалювали військові медики США з часів війни у В’єтнамі, враховуючи досвід Іракської й Афганської кампаній.
Навчання містить курс для кожного військового, який бере участь у бойових діях. Наступний крок для охочих – вишкіл взводних медиків, що дає учасникові змогу стати рятувальником на полі бою.
«Такий військовослужбовець має володіти ширшими знаннями для порятунку потерпілих, якісніше оцінювати тактичну ситуацію для евакуації пораненого, вміти його стабілізувати вже за складніших типів поранень, визначати пріоритетність постраждалих. Для кожного підрозділу вкрай необхідно мати таку людину в команді», – розповідає «Джедай».
Йде лекція, раптом постріл, команда впасти на підлогу і накласти турнікет на кінцівку – випробувано АрміяInform
Кореспондент АрміяInform провела кілька днів із командою парамедиків під час навчань. Разом із курсантами їй довелося «евакуйовувати поранених з поля бою», накладати турнікети припинення кровотечі, перев’язувати рани й забезпечувати провідність дихання непритомного військового.
Навчання тривали чотири дні. Для практики надали понад 60 відсотків часу аби краще засвоїти курс.
Також у загальному курсі й робота в групах та можливість побувати в ролі того, хто надає допомогу чи прикриває евакуацію пораненого.
Спочатку курсанти вивчали методи евакуації пораненого з поля бою наодинці і в парі. Інструктори, користуючись основами біомеханіки, розповідали, як простіше підняти й перемістити пораненого не навантажуючи хребет, як діяти під вогнем противника, щоб самому не стати жертвою.
Після евакуації з поля бою слід оглянути пораненого на наявність масивних кровотеч, які часто є причиною смерті. Кожен військовий повинен вміти її зупинити як собі, так і побратиму впродовж 30 секунд, адже за пошкодження, наприклад, стегнової артерії, цього часу достатньо, щоб стекти кров’ю й померти. Кожен курсант накладав кровоспинний турнікет під наглядом інструктора за всіма правилами. Коучі постійно використовували фактор стресу: йде лекція, раптом постріл, команда впасти на підлогу і накласти турнікет на кінцівку. Той, хто не вклався у норматив — отримував покарання у вигляді фізичних вправ.
Далі за програмою курсанти вчилися зупиняти кровотечі за допомогою тампонування й тугих пов’язок у випадках, коли накласти турнікет неможливо. Тут в хід йшли медичні тренажери. Виконані вони з силікону, вигляд ран і ушкоджень дуже натуральний. Крім того, за допомогою спецобладнання та підфарбованої води можна інсценувати і кровотечу.
На полі бою треба слідкувати за диханням пораненого
За даними американських парамедиків, друга причина смертності поранених в бою – блокування прохідності дихальних шляхів. Якщо людина у свідомості, це не проблема, але якщо вона має тяжке поранення, дихання може припинитися. Тому вміння забезпечити постраждалого безперебійною подачею повітря за допомогою назофарингеального повітроводу є обов’язковим на курсах польової медицини.
Усе максимально наближене до бойових умов
Групу курсантів поділили на команди, кожній з яких дано завдання «зачистити будівлю», надати допомогу пораненим, водночас уникнути втрат серед особового складу. Заняття проводили як уночі, так і удень. Симуляція була максимально наближена до бойових умов – постріли зі зброї, вибухи, «артилерійський обстріл», крики «потерпілих». Інструктори не шкодують тих, хто проходить навчання, адже, можливо, завтра людині доведеться діяти так само, але в реальному бою.
«Перше, що має вміти військовий – вбивати ворога, а по-друге – вміти вижити, якщо так сталося, що ворог тебе поранив. Якщо потрібно, то врятувати побратима на полі бою», – гасло команди парамедиків, які навчають військових виживати у бою.
