Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Для майора В’ячеслава Борисова, кавалера ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, війна почалася у 2015 році. Після мобілізації та курсів саперної справи у Центрі розмінування служив в окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. За чотири роки пройшов шлях від командира саперного взводу до начальника інженерної служби частини.
– У 2015 році була перша ротація бригади на Схід. Ми часто виїжджали на бойові завдання. Розміновували місцевість, знешкоджували міни, фугаси, розтяжки та проводили утилізацію ворожих боєприпасів, – розповідає В’ячеслав. – Як відомо, сапер помиляється один раз, бо один необережний крок може коштувати життя не лише мені, а й всій інженерно-саперній групі. Але для нас це була звична буденна робота.
Та на межі життя і смерті військовий сапер опинився не під час знешкодження вибухівки, а у бою із штурмовими групами противника.
– Це сталося влітку 2016-го в районі Новозванівки. У супроводі розвідників ми також виходили й у «сіру зону». Перевіряли та зачищали лісосмуги, облаштовували окопи та спостережні пости, на які потім мали зайти наші підрозділи. Коли завершували підготовку одного з постів, виявили, що підрозділи бойовиків наближаються до нашої позиції, – згадує майор Борисов. – Зав’язався бій. Здалека їх було важко побачити через високу траву. Вони ледь не залазили у наші окопи, а ми відстрілювалися останніми патронами. В діло вже пішли ручні гранати. Разом із супроводом нас було дев’ятеро. До того ж на позиції було два кулемети. Як я потім дізнався, всього було чотири штурми. Наша група своїми силами відбила два з них.
Ворог, побачивши, що його атаки безуспішні, накрив наших воїнів мінометним вогнем. Від вибуху однієї з мін В’ячеслава викинуло з траншеї. Потім підійшла допомога. Коли офіцера виносили на ношах у тил, бій ще тривав.
– Було кілька операцій. Всього з мене витягнули 28 осколків різної величини. Крім одного дрібного, що, попри бронежилет, потрапив у серце. Лікарі робили рентгенівські знімки і через відсутність кровотечі та шкоди життю осколок цей виймати не стали.
Нині В’ячеслав Борисов повернувся до сім’ї і проходить службу на одній з артилерійських баз озброєння Сил логістики ЗС України.
– Оскільки сьогодні День інженерних військ України, то, користуючись нагодою, хочу привітати колег, на плечах яких і тил, і оборона, і прорив вперед. Бажаю всім сил на кожен день, великої вдачі та успіхів у службі.
Фото автора та з архіву В’ячеслава Борисова
