Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Серед близько 170 строковиків, які цієї осені поповнили 179-й об’єднаний навчально-тренувальний центр військ зв’язку ЗС України – четверта частина віком 18–19 років, а понад 15 відсотків мають вищу освіту. Характерно, що кожен другий з поповнення у процесі формування призовних команд висловив бажання служити у військах зв’язку та кібербезпеки.
Щільний графік загальновійськової підготовки та жорсткий розпорядок дня стали рубіконом для вчорашніх будівельників, автослюсарів, айтівців і фермерів. Але ось на зміну втомі й природній ностальгії за матусиними пиріжками вже приходять жарти, усмішки та радість від перших перемог.
– Це ми лише трохи розігріваємось, – жартома зазначає солдат Олексій Гармаш, відтискаючись 25 разів у повному спорядженні. – Хоча, не повірите, до призову мій організм дуже б здивувався такому навантаженню.
Під прискіпливою увагою викладачів та інструкторів молодь упевнено відкриває для себе секрети військової науки. Основи тактики, вогневої, інженерної, протимінної та інших видів загальновійськової підготовки тут викладають не просто майстри своєї справи, а ті, хто пройшов бойовий вишкіл у районі проведення АТО/ООС.
– Таких у підрозділі майже 90 відсотків, – розповів командир навчальної роти майор Роман Федорович. – Зрозуміло, що жоден строковик гарантовано не проходитиме службу на передку, але зовнішні загрози вимагають від кожного громадянина бути готовим і навченим у потрібний час стати на захист держави. Тому хлопці вчаться не просто військової науки, а саме тому, що потрібно на війні. Та ще й не у комфортному класі, а в полі.
– А якщо додати до цього і вплив мінливого та хмарно-дощового чинника осінньої погоди, то це робить процес навчання по-справжньому наближеним до реальних труднощів армійської служби, – зазначив офіцер.
Коли ми з братом отримали повістки, мама трохи засумувала, а тато пожартував: «Нехай від цивільного життя відпочинуть»…
Брати Федоренки призвались на строкову службу з Харківщини. Вісімнадцятирічний Володимир та на рік старший за нього Андрій під час індивідуальної співбесіди в міському військкоматі забажали стати до лав армії.
– На момент отримання повістки я працював автослюсарем, Андрій – газозварником. Обидва мали достатнє фінансове забезпечення. Однак, без вагань вирішили відслужити встановлений термін. До того ж робочі місця за нами на термін служби зберігаються, – говорить солдат Володимир Федоренко. – Батьки сприйняли наше рішення з розумінням. Правда, мама трохи засумувала, адже не очікувала від нас з братом такої одностайності. А тато з усмішкою сказав: «Нічого страшного, нехай у війську відпочинуть від домашніх клопотів». Хоча, як колишній воїн, він розуміє, що армія далеко не курорт.
Хлопці, за відгуками командування підрозділу, є одними з найкращих та найбільш старанних воїнів.
До слова, перший армійський досвід уже спонукає Володимира замислитись про підписання в подальшому контракту зі Збройними Силами.
Стрілецьку зброю молодь вже тримає впевнено
– Місячний термін опанування молоддю загальновійськових дисциплін – лише перший крок на шляху їх професійного становлення, – зазначив заступник начальника Центру з морально-психологічного забезпечення підполковник Юрій Кривоніс. – Основну спеціальність юнаки здобудуть у тих військових частинах та підрозділах, до яких їх розподілять після складання Військової присяги. Але доти кожен молодий воїн прибуде з практичними навичками володіння автоматом, кулеметом, гранатометом, умінням кидати гранати, орієнтуватись на місцевості.
Слід зазначити, що впродовж цього нетривалого терміну армійської служби вже близько тридцяти воїнів вирішили надалі стати контрактниками.
