Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Взуття кожного народу є особливим та традиційним. Його форма і технологія виготовлення передавалася від покоління до покоління, відбиваючи етнічну історію, етнокультурні зв’язки на різних етапах розвитку суспільства. Такої ж трансформації зазнавало і військове взуття. Про деякі його етапи читайте у матеріалі АрміяInform.
Геополітичне положення, клімат, ландшафт українських земель та війни, які точилися на території сучасної України, вплинули на формування екстер’єру взуття звитяжців.
Еволюція личаків у чоботи
У Київській Русі першим військовим взуттям вважають звичайні личаки.
Їх виготовляли з плетеної лози, підошви з липи та петель навколо стопи. Кріпилось таке взуття до ноги довгими кусками матерії, яку просиляли в петлі й зав’язували навколо ноги. Личаки — недовговічний захист для ніг.
В епоху Київської Русі регулярної армії, в сучасному розумінні цього слова, не існувало, а кожен князь воював зі своїм ополченням, тому єдиної уніформи не було, кожен взував те, що міг собі дозволити.
Простолюдини носили постоли. Їх робили з цільного куска шкіри, який стягували, утворюючи «чобіток». Залежно від того, як його стягували, були гостроносі та круглоносі постоли. З часом українці, маючи надзвичайний естетичний смак, прикрашали постоли додатковими елементами, творячи цілі орнаменти на них.
Шати українських козаків були досить простими. Найчастіше чоботи виготовляли з юхти і мали високі халяви. У середині ХVII ст. не в усіх козацьких чоботах було розрізнення для правої і лівої ноги. Замість підборів кріпилися металеві підківки. Таке взуття краще пристосоване для верхової їзди. Згодом козацьке взуття стали шити з підборами.
Парадні чоботи виготовляли з сап’яну, вони мали мідні або срібні підківки. Шили їх зі шкіри кози або вівці, яка відрізняється особливою м’якістю і тонкістю. Крім того, цю шкіру по-особливому вичиняли і готували до роботи з нею. Такі чоботи мали червоний, зелений, синій кольори.
У походи козаки споряджалися своїм коштом. Тому і якість одягу та спорядження напряму залежала від їхнього добробуту.
Козацькі чоботи з ХVІІ столітті називають чоботами-довгожителями. Їхній процес виготовлення тоді тримався у секреті. Нерозгаданим він залишається і донині. Відомо лише, що чоботи-довгожителі шили зі шкіри ялівок або молодих бичків, яка більш цупка і водонепроникна, аніж шкіра дорослих корів. Козаки змащували чоботи дьогтем — багато зі знайдених екземплярів і досі зберігають його запах.
Цікаво, що козаки перед походом насипали своєї землі під устілку чобіт, щоб цілим та неушкодженим повернутися додому
На зміну «кирзі» прийшли зручні берці
У період Першої світової війни армія була взута в чоботи і короткі черевики з обмотками. А вже під час Другої світової солдатів масово перевзули у «кирзу». Технологію їхнього виробництва придумав у 1935 році І. В. Плотніков. Масове виробництво таких чобіт почалося на заводі «Іскож», (Кіровський завод, Росія), з перших літер якого і пішла назва «кирза».
Радянська, а згодом українська армія носила кирзові чоботи аж до 2007-го. Починаючи з осіннього призову 2007 року, Міністерство оборони України скасувало чоботи для солдатів строкової служби і оголосило про перехід з чобіт на військові черевики.
Перехід із кирзових чобіт на армійські черевики з високою шнурівкою вже відбувся в незалежній Україні. Після початку збройної агресії Росії проти України прискорилися процеси і реформи в нашій армії. «Таланлегпром» став основним постачальником взуття для ЗСУ.
Виробник Talan виготовляє для Збройних Сил України шкіряне взуття з поліуретановим покриттям, яке захищає черевики від дрібних порізів, а також має захисні накладки на носку та п’ятці. Підошва, завдяки новій формулі гуми, має підвищену стійкість до стирання, ковзання та амортизувальні властивості, а взуття в цілому є таким, що повністю дихає.
Розробки військового взуття тривають, зовсім скоро на постачанні в українській армії повинні з’явитися нові літні берці.
Альона Шідерова
