У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Засади гендерної рівності в Збройних Силах України успішно та беззаперечно втілюються в життя та вносять корективи у сьогодення Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія». Так, із 2019 року в флотському навчальному закладі мають змогу навчатися не лише хлопці, але й дівчата. І якщо минулого року в строю стояла тільки одна дівчина, то цього року військово-морський виш поповнився аж на 9 представниць прекрасної статі. Ба більше, двоє з них здобувають знання за спеціальністю «Корабельна зброя та засоби навігації», аби по випуску стати штурманами військових кораблів.
Як відомо, з початком війни на Сході України жінки на рівні з чоловіками почали вступати в добровольчі батальйони та опановувати військові спеціальності. За останні роки їм вдалось подолати чимало стереотипів щодо «нежіночих» професій. Проте море й досі залишається чи не останнім бастіоном на шляху до гендерної рівності. Наразі на кораблях, катерах або суднах забезпечення ВМС ЗС України немає жодної жінки. Проте набір курсанток на корабельні спеціальності до флотського навчального закладу дає надію, що з часом це зміниться.
Як кажуть, першими завжди бути важко і відповідально. То хто ж вони, першопрохідниці, які у майбутньому разом із чоловіками стоятимуть на сторожі морських рубежів?
Валерія Плехун родом із Севастополя. Батько дівчини – її приклад для наслідування. Він виховував не на словах, а особистим прикладом. Свого часу чоловік закінчив «нахімовку» і починав свій шлях військового саме штурманом. У 2014 році він залишився вірним присязі й разом із родиною переїхав до Одеси.
– Я завжди знала, що буду військовою. Ще з дитинства звикла до армійського колективу і хотіла бути такою, як тато – справжнім офіцером, – пригадує Валерія. – Щоправда, я навіть уявити не могла, що зможу втілити свою мрію сповна і не просто обрати професію військового, а насправді піти батьковою дорогою і опановувати штурманську справу.
За декілька місяців навчання дівчина зрозуміла, що точні науки у флотському виші їй даються легше, ніж гуманітарні. Тому у вільний час замість улюбленої класики змушена підчитувати підручники з соціології та політології. Ще одне своє хобі, вишивку хрестиком та бісером, Валерія також відклала на безвік. Замість цього звикає до однострою та опановує морську справу.
– Хочеться якнайшвидше перейти від теорії до практики. Раніше мені доводилось бувати на військових кораблях, але лише під час екскурсій або ще зовсім малою з батьком. Тепер хочеться відчути себе частиною екіпажу, – говорить дівчина. – А ще я знаю, що найкращі курсанти нашого інституту мають змогу навчатися у провідних навчальних закладах світу, наприклад, у Великій Британії, Італії, Польщі та інших країнах. Дуже хотілось би бути серед них.
На відміну від Валерії в Олександри Дмитренко в родині військових немає. Золота медалістка, яка весь вільний час проводила за книгами та опановувала в музичній школі фортепіано, своїм вибором майбутньої професії здивувала і рідних, і друзів.
– Море завжди мене манило. Пам’ятаю, коли відпочиваючи з батьками вперше побачила величезний корабель, то зрозуміла – маю бути там. А ще моя улюблена книга «Пурпурові вітрила» Олександра Гріна. Проте я не ніколи б не хотіла, як Ассоль чекати на свого Грея, моя б героїня, швидше, була за штурвалом корабля, – жартує Саша.
З перших днів навчання дівчина зрозуміла: вона у своїй стихії. З головою поринула здобувати нові знання, без яких майбутньому штурману – нікуди. Адже обсяг навичок і знань, якими він зобов’язаний володіти, ставить його професію в один ряд з льотчиками і підводниками. Штурман щоденно займається коректурою карт, слідкує за навігаційною й синоптичною обстановкою моря та доводить отримані дані до командира корабля. У результаті це повинно забезпечити навігаційну безпеку плавання. А ще потрібно мати хороші математичні знання, адже щоб визначити точний час прибуття, треба враховувати попередні розрахунки і фактичні. Навіть важко уявити, що буде, якщо штурман не вкаже точний час до повороту чи на пів милі помилиться з місцем розташування! Нерідко буває, що відомості про координати судна, «повідомлені» інтерактивною картою, не збігаються з фактичними. Тоді виручає старий добрий паперовий аналог. Від штурмана щоденно вимагають безпосереднього застосування багажу своїх знань. Він повинен без будь-яких складнощів у разі чого і сторони світу при відсутності компаса визначити, і через так звану вузькість судно провести, і з провокаціями матінки-природи впоратися. Чи лякає така перспектива курсанток? Аж ніяк.
– Розумію, що ми нині здобуваємо необхідну теоретичну базу, але трохи засмучена, що через карантин не має практичного відпрацювання. Як відомо, кожна база має бути закріплена хорошою морською практикою, яка допомагає здобувати неоціненний досвід. Упевнена – ми зможемо впоратися з усіма труднощами, – ділиться враженнями від перших днів навчання Олександра.
Зрозуміло, що бути моряком, звісно, не кожен може, та й не кожному це до душі. Хоча під час плавання навіть «салага» встигає звикнути і до хитавиці, і до незмінного пейзажу за ілюмінатором, і навіть до думки, що кожен вихід у море – це завжди ризик. Проте хочеться вірити, що теперішнім курсанткам у майбутньому вдасться зламати будь-які стереотипи і довести: «жінка на кораблі – не бути біді!»
