Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Боєздатність воїнів значною мірою залежить від якісного харчування. Кухар на передовій – це годувальник, друг, а ще той, хто створює хороший настрій нашим захисникам, як мінімум тричі на добу. Більше за побратимів цих людей люблять, мабуть, лише ротні коти та собаки.
Про будні тих, хто годує наших захисників, про кухарські секрети та смачні рецепти – далі.
Сергій «Падре»
Задимлений великий казан і такий же почорнілий ззовні, але вичищений до блиску всередині, чайник – із самого ранку на плиті. До невеличкого, обладнаного просто посеред окопу, «кухонного» бліндажа постійно забігають хлопці чогось перехопити. Чай, кава, канапки. Військовослужбовець Сергій на псевдо «Падре» час від часу доливає до чайника води та дорізає хліб.
– Хлопці снідають по черзі. Всі одразу не мають змоги. Хтось несе службу на посту, хтось чимось зайнятий зараз. Та й місця – один лише стіл.
До обіду ще кілька годин, а Сергій уже швидко нарізає салат, підсолює та присмачує картоплю в казані. Цього разу за кухаря він. Чергують тут подобово. Щоб і солдат не стомлювався від постійної рутини, і страви хлопцям не приїдалися.
– Кожен готує по-своєму. Здавалося б, продукти одні й ті ж, і страви часто однакові, але смак – різний. Все залежить від техніки приготування і приправ, – каже Сергій.
За розмовою, хлопець вправно працює ножем та старанно додає інгредієнти до казана. У меню в нього одразу кілька наїдків для побратимів: тушкована з м’ясом картопля, грибна юшка і капустяний салат.
Де навчився так готувати, каже – спостерігав за мамою. Та і в родині, де троє чоловіків – кожен залучався допомагати на кухні.
– У мене батько – військовий. Моряк. Тому дисципліну і військовий дух ми з братом відчували з дитинства. Потім старший брат вирішив піти стопами батька, а я подався у сухопутні віська.
Тож у 2014-му закінчивши школу, Сергій вступив до Львівської академії сухопутних військ. Але після трьох років навчання вирішив, що хоче на передову. Залишив навчання і підписав контракт. Нині служить в одній із гірсько-штурмових бригад. Разом з побратимами несе службу та захищає Україну. Каже, що звання в цій справі для нього неважливі.
Сержант Збройних сил Андрій Дорожкін з 2014-го на передовій. Артемівськ, Зайцеве… Вперше на війну поїхав у складі 30-ї бригади, нині вже два роки поспіль служить у гірсько-штурмовій.
– Військовим кухарем служу ще з середини 90-х років. Пішов до армії зі строкової (у 1996-му підписав контракт) кухарем у танковий полк 30-ї бригади. Разом з рідною бригадою вперше побував і на передовій. Бувало всяке – обстріли, «Гради»… Але коли треба нагодувати побратимів, немає коли боятися, – розповідає пан Андрій.
Приготувати наїдків на 350 воїнів, стаціонарна кухня чи виїзна – це для професійного кухаря – не проблема.
– За будь-якої погоди чи бойової обстановки в мене все завжди варилося. Хтось приходив їсти на місці, комусь – возили на позиції. Ніхто ніколи голодний не був, – зазначає кухар.
Він зазначає, що іноді і психологом доводилося бути, бо після важкого бою та втрат кухар – перший розрадить, допоможе відігрітися і заспокоїтись.
До того ж військовий кухар це плюс ще одні бойові руки на передовій. Тому на рівні з побратимами пан Андрій вміє користуватися автоматом, має каску та бронежилет…
– Дякуючи Богу, користуватися зброєю на війні поки що не довелося жодного разу, хлопці самі справляються. Кажуть, коли шлунок повний – і воювати легше, – усміхається Андрій.
Тож поки побратими воюють, Андрій Дорожкін чаклує на кухні. Хоч і без того має багато кухарських секретів, але намагається додати у воєнні будні своїх побратимів ще більше яскравих кулінарних барв:
– Часто дивлюся кулінарні шоу чи беру рецепти у Клопотенка. І коли звечора робимо заготовки, одразу продумую концепцію майбутнього меню. Особливо на свята хочеться здивувати хлопців смаколиками.
За його словами, фрукти, солодощі «по розкладці» – бригада отримує все необхідне. На свята волонтери привозять різні смаколики.
Але смаколики смаколиками, а найбільш до вподоби нашим воїнам –традиційний червоний борщ. Цю страву кухар уміє готувати багатьма різними способами: з грибами, м’ясом, солодким перцем, паприкою, квашеною капустою…
– Хлопці завжди дякують нашій кухарській бригаді за смачні страви. А ми і стараємося, щоб на кухні було завжди охайно та чисто. Рукавички, фартушки, одноразовий посуд – жодний вірус не добереться, – каже військовий кухар.
Солдат Тетяна Тарнавська вступила в лави Збройних Сил завдяки коханому та одразу вирушила на передову.
– У Києві працювала на двох роботах, маю житло. Та коли донька пішла в інститут, стало сумно повертатися в порожнє помешкання і лише чути у слухавку рідний голос коханого. Він уже четвертий рік на війні. Довго не думала – підписала контракт. Нині ж допомагаю на кухні, – розповідає жінка.
У гірсько-штурмовій бригаді жінка відчула, що потрапила в рідну сім’ю. Всі поважають, люблять її, як маму.
– Приходять радитися, розповідають, що їх тривожить чи діляться радістю, – каже Тетяна.
А на запитання, як оцінюють її страви, відповідає:
– Ще жодного разу тарілка на голові не була, отже готуємо непогано. А найбільше про роботу кухаря свідчить посуд. У наших бійців він завжди залишається порожнім, – усміхаючись, каже Тетяна.
