Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Вересень 2015-го. Львів. Військовий госпіталь. Доброволець 3-го батальйону тероборони Львівщини «Воля» (з листопада 2014-го – 3-го окремого мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади) Сергій Шимчак прикутий до ліжка. Паралізоване тіло не дає ворухнутися, він лише може повернути й частково підняти голову. Коли снайпера евакуювали із району проведення АТО, лікарі діагностували повне знищення периферійної нервової системи. Але виснажливі кількагодинні тренування в спортзалі дали результат. Усупереч невтішним прогнозам, Сергій не лише підвівся на ноги, а й став чемпіоном Ігор нескорених. Нині очікує на сучасні електронні ортези ніг, які дадуть змогу вільно пересуватися.
Сергієві Шимчаку змалку подобалось усе, що пов’язане з військовою справою. Зокрема, приваблювала високоточна зброя. Досі пам’ятає, як уперше взяв гвинтівку до рук:
Не дивно, що після школи хлопець вступив у Львівський університет внутрішніх справ. 15 років Шимчак присвятив службі у спецпідрозділі міліції охорони «Титан», у відділі супроводу інкасацій. Водночас займався кульовою стрільбою та став кандидатом у майстри спорту з кікбоксингу. Так би тривало й далі, якби не події 2014-го.
З перших днів Сергій Шимчак став оббивати пороги військкоматів. Проте травма, якої зазнав у 2013 році в ДТП, не давала змоги пройти медкомісію. Чоловік не полишав своїх спроб.
– Знаєш, у 2014-му ніхто не думав ані про земельні ділянки, ані про гроші чи ще щось. Усіма керував патріотизм і велике бажання захищати Україну. Була в мене ще й своя особлива причина. Колись на строковій службі я заприятилював із хлопцем з Макіївки. Він активно допомагав Майдану й усіляко підтримував учасників. Коли Макіївку окупували, його родину розстріляли. Це стало останньою краплею. Упродовж трьох місяців я «пробивався», аби стати до лав захисників, – каже Сергій Шимчак.
Вересень 2014-го. Співрозмовник у складі 3-го батальйону тероборони Львівщини «Воля» прямує на Луганщину. Село Містки Сватівського району стало його тимчасовим прихистком. Кілька ночей із побратимами провів у базовому таборі, де отримав зброю і попрямував на один з важливих об’єктів.
Потім його групу перекинули в район Лисичанського содового заводу. Поблизу з їхніми позиціями стояв міст, яким можна було потрапити до сєвєродонецького аеропорту.
Батальйон тероборони виводять з району проведення АТО в грудні 2014 року. Після переформатування у складі механізованої бригади він повертається на Луганщину наприкінці січня 2015-го. Львів’яни боронять наші землі поблизу Трьохізбенки, Оріхово-Донецького. Тоді точилися бої навколо Дебальцевого, ситуація загострилася вздовж усієї лінії зіткнення.
– Ми планували заселитися в будинок. І під час одного з ворожих обстрілів артилерійський снаряд знищив його вщент. Ми твердо вирішили жити в бліндажах. Було дуже важко копати, бо на глибині двох метрів підступала вода. Всі бліндажі постійно затоплювало. Місцеві волонтери з Лисичанська Юрій Шибков із другом Петром Гуртовим привезли нам два водяні насоси. Вони нас неабияк рятували, – розповідає Сергій Шимчак.
За словами Сергія, людей у батальйоні побільшало, а тому бойові виходи зменшилися в часі до 12 годин.
– Зазвичай я виходив у ніч. Після одного з виходів став помічати, що на правій руці терпнуть три пальці. Наступного дня аналогічна ситуація повторилась із лівою рукою. На третій день з’явилося відчуття, що ноги відлежав. Не зміг ворухнутися й підвестися з ліжка. Волонтери доставили мене у військовий шпиталь Сєвєродонецька. Звідти до Харкова. За тиждень поставили страшний діагноз – синдром Гієна – Барре. Це автоімунне захворювання, коли імунітет організму сприймає власну нервову систему як чужорідну і поволі знищує її, – говорить Сергій Шимчак.
Його тіло було повністю паралізованим. Лише міг ворухнути головою. Здавалось, у такому випадку багатьох людей добиває депресія. Але це не про Сергія. Навіть прикутим до ліжка він продовжував збирати і передавати допомогу побратимам. Неабияким стимулом йому стали дружина й донечка.
– У вересні 2015 року я почув розповідь про Вадима Свириденка, у якого ампутовані чотири кінцівки. Утім, людина не лише повернулась до нормального життя, а й займалася спортом! Я тоді собі сказав: чому він зміг, а я ні, – розповідає воїн.
Він потрапляє до реабілітолога Оксани Белінської як безнадійний, адже ніхто з лікарів не гарантував, що Сергій ходитиме. Як справжній боєць по життю, він починає наполегливо займатися в залі ЛФК, зміцнюючи м’язи спини, аби наново навчитися хоча б стояти накарачки і опанувати повзання. Про те, щоб ходити, на той час мова не йшла. Займався по чотири години: дві до обіду і дві години під вечір. Його виганяли зі спортзалу, аби не зашкодив собі перевантаженнями.
– 2 вересня 2015-го я спробував на брусах потриматися, вставши самостійно з інвалідного візка. Але невдало, звалився. Майже вийшло. Наприкінці жовтня того ж року подолав на милицях перші свої 50 метрів за 28 хвилин 50 секунд. Щоправда, наступного дня не міг підвестися з ліжка. Все боліло, – згадує Сергій Шимчак.
Тільки він став триматися на ногах, як йому пропонують спробувати себе на Іграх нескорених. Під час відбіркових змагань Сергій здобув «золото» у велоспорті та взяв «срібло» у штовханні ядра. Наступного року потрапив до збірної. Почав займатися стрільбою з лука. На відбіркових змаганнях у 2018-му на поїздку до Сиднею виборов «золото» у велоспорті й срібло у стрільбі з лука. Повернувся з непоганим результатом: четвертим у велоспорті з-поміж учасників з 18-ти країн. А ще здобув «золото» у стрільбі з лука в категорії «новачки».
Ігри нескорених дали поштовх його спортивній кар’єрі, і воїн потрапив до паралімпійської збірної. Тепер докладає максимум зусиль, аби потрапити на паралімпійські ігри в Токіо у 2021 році.
– Я незадоволений, бо зіштовхнувся з упередженістю. Торік показав найкращі результати в Україні, а от на фінал Кубка Європи серед паралімпійців зі стрільби з лука взяли іншого спортсмена. Мені образливо. Я був в Італії на першому етапі Кубка Європи. Показав кращий результат. На чемпіонаті світу так само був кращим за того, хто поїхав на Кубок Європи. У Чехії теж показав вищі результати. На фінал мене не взяли, – поскаржився спортсмен.
Нині Сергій Шимчак – інвалід першої групи. Він не може довго пересуватися з паличкою. Проте є і гарні новини. Незабаром Сергій першим в Україні матиме електронні ортези ніг. Їх виготовляє Харківський інститут протезування. Він уже ходив у тестовому варіанті, а тепер очікує на постійні, оснащені новішою моделлю електроніки.
Не полишає герой тренувань. На 4-годинні щоденні тренування дістається велосипедом, долаючи 14 кілометрів з дому до зали.
Сергій мріє «перестріляти» американського лучника, олімпійського медаліста Брейді Еллісона:
– Ми познайомилися торік у Нідерландах. Він уже знає, що я прагну перевершити його результати. Які ще маю мрії? Хочу бути здоровим. Повноцінно бігати, ходити, відчувати руки. Самому піднімати все необхідне, а не просити постійно сторонньої допомоги…
Фото автора та з особистого архіву Сергія Шимчака
Протягом місяця було вбито чи важко поранено 35 300 окупантів та уражено 151 200 різноманітних цілей.
Оборонне відомство готує ряд рішень за підсумками наради Президента України Володимира Зеленського з Міністром оборони Михайлом Федоровим.
Оператори батальйону безпілотних систем «Вартові» 36-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського показали успішні влучання.
Оператори 2-го батальйону безпілотних систем 1-го штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла виграли перегони у російських штурмовиків.
На сім років за ґрати відправили двох організаторів переправлення осіб через державний кордон України.
На 13 років ув’язнення отримав колаборант, який працював на ворога у лавах окупаційного «мвс рф» на тимчасово захопленій частині Запорізької області.
Санітарний інструктор
від 23000 до 23000 грн
Дніпро
31 Бр НГУ ім. генерал-майора Олександра Радієвського
Такелажник, військовослужбовець
від 21000 до 60000 грн
Вся Україна
43-тя окрема артилерійська бригада ім. Тараса Трясила
Командир взводу морської піхоти (десантно-штурмовий)
від 30000 до 130000 грн
Одеса
35 ОБрМП ім. контр-адмірала Михайла Остроградського
Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….