Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Він упевнено крокує заплутаним лабіринтом передових окопів. За понад три роки служби в його голові закарбовано не один десяток подібних маршрутів на всій лінії зіткнення. Він звичайний небайдужий українець, який прийшов до війська захищати рідну землю від кремлівської навали.
– Чому я тут? – усміхається «Слов’ян». – Відповідь проста. Річ у тім, що в мене підростає син. Йому чотири роки. І я хочу, щоб мені було що йому сказати, коли він спитає: «Тато, а де ти був, коли війна прийшла в наш дім?» І я відповім, що був не на заробітках, не втік у сусідню країну. А просто пішов захищати нашу з ним свободу.
Нині на фронті триває хитке перемир’я. І ворог робить усе можливе, аби спровокувати наших військових першими відкрити вогонь.
– Ви розумієте, у нас є все, щоб дати відсіч ворогу, – каже «Слов’ян». – І зброя, і боєприпаси. Нам завжди найдеться чим відповісти агресору. Та я і мої товариші добре розуміємо, чого прагне ворог. І повірте, ми не дамо йому жодного шансу.
Разом з нашим співрозмовником виходимо на спостережний пункт. Крізь оптичні прилади добре видно позиції ворога. І те, як він укріплює свої окопи й намагається приховати заборонене озброєння. Але все це фіксують наші воїни, заносячи до відповідних карт. Щоб у потрібний момент противник зрозумів, якою може бути відповідь українського народу на агресію.
– При цій нагоді хочу передати вітання своїй родині та синові, – сказав наостанок «Слов’ян». – Нехай не турбуються за нас. Адже навколо мене хлопці – військові професіонали. І ми не дамо в образу ні один одного, ні нашу державу! Все буде Україна!
