Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Почесні найменування пов’язують військові підрозділи з видатними діячами, місцевостями чи подіями української історії.
Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія.
30 січня 2026 року Президент України присвоїв 190-му навчальному центру Сил безпілотних систем Збройних Сил України почесне найменування «імені генерал-хорунжого Василя Кука».
«Переговори з окупантами на твоїй землі можуть тривати не довше автоматної черги», — ці слова генерал-хорунжого особливо актуальні в наш час.
Василь Кук — український військовий і політичний діяч, останній Головний командир Української повстанської армії. Людина, яка уособлювала незламність, відповідальність і послідовну відданість ідеї української державності.
На честь головнокомандувача УПА Василя Кука: 190-му навчальному центру присвоїли почесне найменування
Кук — один із тих, для кого справа визволення України була не чимось абстрактним, а цілком конкретним і особистим. Свідомість Василя заклалася ще в досить юному віці — він належав до молодіжної організації «Пласт». Далі його життя затягнув вир подій. Кук вступив до Організації українських націоналістів у 1929 році, і після II Великого Збору ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу організації.
Під час Другої світової війни очолював похідні групи на схід України, командував УПА-Південь, керував найбільшим боєм УПА під Гурбами…
З 1947 року Василь був заступником Романа Шухевича на всіх посадах, а після загибелі Чупринки його було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради. У надзвичайно складних умовах він продовжував визвольну боротьбу, зберігаючи твердість характеру, дисципліну й віру в майбутнє України.
Легендарного генерал-хорунжого Василя Кука радянські спецслужби вистежували майже 10 років. За невловимість навіть нарекли «Борсуком».
1954 року він був заарештований і відсидів у радянських в’язницях і таборах 6 років.
Після звільнення Василь Кук проживав у Києві, займався науковою роботою в Центральному державному історичному архіві та Інституті історії Академії наук Української РСР. КДБ зробило його в очах багатьох українців зрадником. Але навіть вороги визнавали його незламність і вірність Україні.
Лише після проголошення незалежності стала відома вся правда і його визнали героєм. Василь Кук мешкав у столиці, співпрацював із редакцією «Літопису УПА», був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН-УПА, писав спогади, проводив лекції та виступи, до останніх днів зберігав ясний розум і пам’ять, чудове почуття гумору.
Помер останній Головнокомандувач УПА 9 вересня 2007 року, проститись із ним прийшло понад 100 тисяч людей.
Василь Кук — один із керівників організованого збройного опору ХХ століття, який поєднував військове командування зі стратегічним мисленням і відповідальністю за політичний вимір боротьби. Його діяльність є складовою європейської антиімперської традиції опору.
Символічно, що сьогодні його ім’я отримав навчальний центр Сил безпілотних систем — підрозділ, який формує нову якість українського війська у війні проти росії у ХХІ столітті. Упродовж десятиліть імена командирів українського визвольного руху були свідомо витіснені московськими окупантами з публічного простору, а їхній внесок у формування української військової традиції — знецінений або криміналізований. Окупанти позбавляли Україну власного військового канону, нав’язуючи чужі символи й наративи. Тому це почесне найменування є важливим кроком у відновленні історичної тяглості українського національного війська, повернення власних імен і власних героїв у сучасну армію.
