У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
24-річний уманчанин Богдан разом із побратимами тримає оборону на позиції неподалік Водяного. Воїн менше місяця тому став батьком. Та як би молодому татусю не хотілось швидше повернутись додому, аби побачити і пригорнути новонароджену донечку Злату, каже, що мотивації служити у війську і воювати до перемоги стало ще більше.
– Я переконаний, коли доця виросте – обов’язково зрозуміє заради якої мети татко подовгу був далеко від дому, – говорить морпіх. – Наші діти і внуки пишатимуться нами і будуть вдячні за те, що живуть у вільній, цілісній, незалежній Україні. А окуповані території ми обов’язково повернемо, дипломатичним чи воєнним шляхом. Ми до цього завжди готові. А поки ми з побратимами стоїмо на передовій – у тилу спокійно ростуть наші діти. Це надихає, додає нам сили і завзяття.
Попри молодий вік, Богдан на війні вже четвертий рік. Як прийшов у морську піхоту у 2017-му, так і служить. До армії навчався у столичному університеті, професійно займався армреслінгом. Та якщо з наукою поки довелося почекати, то спортом регулярно займається як у ППД бригади, так і на передовій. Як результат – посідає призові місця в армійських змаганнях.
– Навесні були змагання між батальйонами, то я у своїй ваговій категорії став першим, – розповідає Богдан. – Та насправді в нашій роті всі спортсмени, якими видами спорту хлопці тільки не займаються. Постійно вдосконалюємось, підвищуємо свій фізичний рівень, аби потім застосовувати силу та витривалість у боях. Морпіх має бути готовим до всього – чи бігти десятки кілометрів, чи висотку взяти, та хоч ворога знищити голіруч…
