Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Кулеметник окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Вадим з позивним «Фортуна» з дитинства мріяв стати вчителем. Воно й не дивно, адже його родина — це справжня педагогічна династія. Починаючи від прабабусі й до старшого брата — всі освітяни. Тому після закінчення школи юнак без вагань і роздумів вступив до Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського, який закінчив дипломованим учителем історії 2016 року.
Вадим навчатиме дітей історії, а її творять звичайні люди — такі, як він. Ще Катон Старший говорив, що великий той учитель, який проймається справою, якої навчає. Тому, хоча хлопець і марив викладанням, добре розумів: коли в країні йде війна, неправильно розповідати дітям на уроках про сучасну історію України, якщо сам не був на фронті.
Тож одразу після випуску хлопець попрямував до військкомату, відслужив строкову й у 2019 році підписав контракт з військом, незабаром відправився на передову. Саме тут, а не в затишному класі, він почав викладати свої перші уроки історії…
— Я помітив чимало схожого в професіях учителя та військового. Наприклад, викладач доносить інформацію слухачам, а командир своїм підлеглим. В одного й іншого аудиторія досить різноманітна. І саме від їхнього вміння відчувати колектив, з яким спілкуються, пояснювати складні речі простими словами залежить: у випадку вчителя рівень знань та оцінка за контрольну, у випадку командира — життя підлеглих, — каже «Фортуна».
У вільний час, якого не так і багато, Вадим намагається багато читати, самовдосконалюватись.
— Останнім часом захоплююсь історією України ХХ століття, знаходжу багато спільного між подіями того часу й сьогоденням. Часто роздумую над подвигом оборонців Крут та зіставляю їх з нашими героями, які у 2014-му на самому «голому» патріотизмі виступили проти окупанта, що мав численну перевагу в силі, — розповідає морпіх. — І робили це не за гроші, не за матеріальні блага, а з відчуття того, що ти не маєш права вчинити інакше.
Хлопець каже, що тут, на війні, вони з побратимами — одна велика родина, розуміють одне одного без слів, підтримують. Часом на передовій йому життя видається навіть простішим, ніж удома.
Неординарний, творчий і без тями закоханий у свою роботу, Вадим мріє після повернення з війни повернутися до школи й викладати дітям історію. Хлопець упевнений, коли він дійде до сучасної історії України, то з власного досвіду розповідатиме, як мужні захисники вибороли суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Інакше просто бути не може!
Фото Олександра Єгорова
