Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
Ці слова сповнені болю, відчаю і невимовної туги з’явилися на сторінці батька курсанта Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба Олександра Клевеця, коли він дізнався, що обірвався політ його соколика. Хлопцеві було лише 19 років.
У родині Олександра небо завжди було пристрастю чоловіків, тому хлопець марив авіацією, мріяв підкорювати блакитну безодню.
У 2018-му Олександр Клевець закінчив 51-шу школу Херсона, і хоча до навчального закладу він перевівся у 10 класі, вчителі згадують, що він одразу став своїм у колективі, адже мав добру вдачу.
– Саша завжди був серйозним хлопцем, не по роках дорослим. Завжди хотів літати, пов’язати своє життя з небом й захищати Україну, тому й обрав професію військового льотчика, – пригадує заступник директора з виховної роботи навчально-виховного комплексу № 51 Роман Синяков.
У стінах школи, яку закінчив Олександр, його вшанували хвилиною пам’яті, а у холі навчального закладу розмістили світлину випускника в омріяній формі. Там він усміхається. І лише чорна стрічку в кутку дає усвідомлення того, що небо, яке він так любив, назавжди забрало його до себе.
Зі сльозами на очах пригадує, як в останнє розмовляла зі своїм коханим Сашком Євгенія. Він зателефонував дівчині у п’ятницю 25-го о 14:25, і вони розмовляли більше пів години. Жартували, сміялись і планували, як проводитимуть час, коли зустрінуться.
– Я досі не вірю, що Сашка більше нема. До останнього сподівалась, що його ім’я не з’явиться у списках загиблих. Він мав жити, бо як ніхто умів любити життя. Мужній, гарний, справедливий – найкращий. Таким він назавжди залишиться для мене, – говорить Євгенія.
Олександр Клевець був не єдиною дитиною у сім’ї. У нього залишився молодший брат Артем, який хотів у майбутньому розділити мрії старшого брата і також стати пілотом.
