Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
«Першим поетом у кіно» Олександра Довженка назвали американці, Гомером XX століття —греки. Японці вважали, що найкращі їхні фільми створено під впливом українського режисера. Американський актор і кінорежисер Чарлі Чаплін вважав, що слов’янство дало світові в кінематографії лише одного митця, і це — Олександр Довженко.
Течуть сльози, коли твоєму народу боляче
У доробку Олександра Довженка 20 вславлених кінострічок. Крім зйомок, він ще й писав кіноповісті. Найвідоміша із них — «Україна в огні». Саме за цей твір Довженка звинуватили у відкрито проголошених сумнівах щодо боєздатності Червоної армії. Довженку запропонували переписати сценарій, зрусифікувавши героя-українця Кравчину. 30 січня 1944 р. його викликали до Сталіна, від якого він дізнався про заборону свого фільму. У той же день Довженко знищив три «крамольні» зошити свого щоденника, який він вів із 1939 року
Одразу після зустрічі митця з диктатором усім органам цензури було надіслано директиву «не публікувати в цивільній і військовій пресі твори Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку». Про цю ситуацію Довженко записав у тому ж своєму щоденнику: «…невже любов до свого народу є націоналізмом? Чи націоналізм… в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»
Утім, творити після цього він, як і раніш, не перестав…
Довженко − дипломат
У багатій на події біографії Олександра Петровича була сторінка, пов’язана з дипломатичною службою. З 1921-го по 1923 рік він працював секретарем у повпредствах (посольствах) Радянської України у Варшаві та Берліні. Втім, про цей час у Олександра Довженка залишилися не найкращі спогади. «Про закордон я мріяв тільки в дитинстві, тому відрядження мене налякало, — згадував пізніше режисер. — Канцелярська робота була такою неприємною і нудною, що я не виходив із посольства тижнями».
Довженко − художник
Початок творчої кар’єри Олександра Довженка пов’язаний не з кінематографом, а з карикатурами. Ще працюючи в повпредстві в Берліні, він відкрив у собі талант малювати іронічні картинки на злободенні політичні теми. Карикатури Довженка друкувалися спочатку в журналі українських комуністів у США «Молот», а потім — і в українських виданнях. Крім політичних карикатур, Олександр Петрович любив малювати шаржі на своїх друзів і знайомих — ці його твори, природно, ніде не публікувалися.
Довженко — король кіно
До створення своїх кінематографічних шедеврів Олександр Довженко готувався дуже скрупульозно. Перед зйомками кожного нового фільму він не один місяць ретельно вивчав усе, що пов’язано з темою майбутньої кінокартини. Від акторів і знімальної групи Олександр Петрович вимагав такого ж занурення у сюжет.
Люди, які з ним працювали, згадують, що він був дуже жорстким керівником і вимагав беззастережного виконання своїх розпоряджень. За це він отримав від підлеглих прізвисько «Кінокороль». До речі, результатами своєї роботи Олександр Петрович часто залишався незадоволений. «Картина завжди і неминуче була гірше, ніж я уявляв її і створював. І це було одним з нещасть мого життя», — писав режисер.
Довженко — у світовій славі
Кращий фільм Олександра Довженка — «Земля» — у радянській пресі розкритикували за натуралізм (у картині був епізод з оголеною жінкою) й за «містичний культ природи». Проте за кордоном він був визнаний одним із найпоетичніших фільмів у історії кіно. У 1958 році на Всесвітній виставці у Брюсселі «Земля» посіла десяте місце серед 12 найкращих фільмів у історії кінематографа, а в 2015 році ЮНЕСКО включило стрічку в список шедеврів світового кіно.
Довженко — як звичайна людина
Незважаючи на світову популярність, Олександр Петрович жив небагато. Сучасники згадують, що він протягом п’ятнадцяти років носив один і той же костюм, одну і ту ж шубу. Втім, самого Довженка це не особливо бентежило: навпаки, він був упевнений, що великі гроші можуть бути тільки у злочинців.
За спогадами друзів, Олександр Довженко був відомим естетом. Його дуже турбував, наприклад, той факт, що в Києві старовинні будівлі змінюються новобудовами: столицю України він називав «містом-генієм, хворим на менінгіт». А на всіх кіностудіях, де Олександр Петрович працював, він висаджував яблуневі сади…
