Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Крихка, наче скло, черепиця просто дзвенить під ногами. Такою вона стала під дією високої температури внаслідок пожежі, що кілька годин тому вирувала тут. Я обережно ходжу по згарищу, що лише добу тому було оселею мирного українця, мешканця прифронтового селища Лобачеве. Зверху, мов сльози неба, звисають обпечені вогнем грона стиглого винограду. Чую, як за спиною не може стримати плач моя супровідниця (жінка просила не називати її імені, адже живе акурат на лінії фронту).
— От як же так? Чому? За що? — крізь розпач і сльози зітхає вона. — Тут мешкав порядний господар, чесна і добра людина.
Ще добу тому мешканці Лобачевого думали, що найстрашніше —активні бойові дії — залишилось позаду. Вони мешкають фактично на лінії розмежування із загарбниками. Через відсутність належних доріг та інфраструктури люди часто відірвані від цивілізації і можуть сподіватись лише на себе.
Та виявилось, що біда може знову постукати в їхні оселі. За невідомих обставин відразу в кількох місцях навколо цього селища одночасно спалахнули старі чагарники та ліс. Пожежа стрімко почала розповсюджуватись. Військові та пожежники, які прибули на виклик, намагались зробити все можливе, аби врятувати оселі українців. Проте кілька хат у Лобачевому не вдалось зберегти від вогню.
Військові, пожежники, представники поліції та військові медики упродовж ночі вели самовіддану боротьбу з вогнем. Їхніми спільними зусиллями вдалося загасити та локалізувати більш ніж три десятки осередків вогню на межі Лобачеве — Лопаскине, врятувати оселі українців, зберегти їхні життя і здоров’я. Та немов із чиєїсь лихої руки, ближче до вечора 3 вересня пожежа в районі села Лопаскине спалахнула з новою силою, і військові разом із пожежниками знову прийняли бій зі стихією.
На жаль, через сильний вогонь, що перекрив дорогу, ми не змогли потрапити до сусіднього Лопаскиного, але як тільки це стане можливим, обов’язково туди вирушимо і повідомимо нашим читачам про ситуацію у населеному пункті та околицях.
Читаючи ці рядки, побажайте успіху всім тим людям, які, не зважаючи на причетність до тієї чи іншої силової структури, цілодобово ведуть самовідданий бій із вогнем.
