Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
29 серпня в Україні відзначатимуть День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. По всій країні вшановуватимуть полеглих у російсько-українській війні, згадуватимуть про їхній подвиг. Але російська агресія триває. І Україна продовжує втрачати кращих своїх синів-воїнів на цій війні…
Леонід Добрянський командир відділення взводу управління розвідроти 30-ї механізованої бригади із позивним «Старий» віддав життя за Україну два з половиною місяці тому. Сталося це 13 червня неподалік Попасної, що на Луганщині, під час виконання завдань у складі Об’єднаних сил.
Чоловік вирушив на фронт від початку російської агресії на Сході України. Спочатку воював у складі 72-ї механізованої бригади. Брав участь в операції з відновлення контролю над українсько-російським кордоном влітку 2014-го. Під час операції наші війська регулярно зазнавали обстрілів реактивною артилерією залпового вогню ворога з території Російської Федерації. Точилися запеклі бої з російськими найманцями та регулярними частинами ЗС РФ.
Тоді, під час одного з боїв за Червонопартизанськ, ворожа міна розірвалася біля бліндажа, де знаходився Леонід. Чоловік дістав важку контузію. Його евакуювали й відправили до шпиталю. Полікувавшись, воїн знову відправився на передову до побратимів.
Восени 2015-го Леонід Добрянський уклав контракт із 30-ю механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Обійняв посаду командира відділення взводу управління розвідувальної роти. У складі підрозділу пройшов чималий бойовий шлях як розвідник, брав участь в багатьох запеклих боях та зіткненнях із ворогом. Але бій 13 червня цього року для Леоніда став останнім.
Після шостої вечора російські окупаційні війська почали обстрілювати позиції українських військ на Попаснянському напрямку. Ворог діяв за старим сценарієм: спочатку — поодинокі провокаційні обстріли зі стрілецької зброї, далі калібр крупнішав, посилювалися інтенсивність та щільність стрільби. За пів години в хід пішли міни.
У цей час Леонід Добрянський разом із побратимами знаходилися на бойовому посту передового спостережника. Українські розвідники спостерігали за діями ворога, передавали інформацію про рух живої сили, координати вогневих точок. Як почали сипати міни, Леонід скомандував підлеглим: «В укриття!» А сам залишився на посту і продовжив спостереження. Близько 20:00 спостережник, де знаходився чоловік, накрила ворожа артилерія. Міна розірвалась зовсім поряд. Внаслідок вибуху чоловіка відкинуло…
Отямившись, Леонід одразу зрозумів, що вибухові травми, яких він зазнав, занадто важкі. Зібравши останні сили, розвідник доповів про поранення і продовжив спостерігати за діями російсько-окупаційних військ та передавати інформацію командирам. За кілька хвилин Леоніда накрило ще двома мінами. Доповіді припинились…
Група евакуації, яка прибула на місце події, знайшла Леоніда Добрянського із засобом зв’язку в руках. Він до останнього подиху залишався розвідником і виконував бойове завдання.
Леоніда Добрянського любили й поважали бойові побратими, цінували командири.
— «Старий» був справжнім воїном! Одним із кращих бійців бригади. Патріот, син неньки України. Досвідчений, сміливий, йому довіряли, на нього можна було покластися. Навіть перебуваючи у відпустці, Леонід завжди здавав кров у госпіталі для поранених побратимів. Адже піклувався про всіх, ніколи не відмовляв у допомозі, — відгукуються про Леоніда в бригаді.
Леонід Добрянський зовсім трохи не дожив до свого 46-річчя. А напередодні дня народження у чоловіка закінчувався контракт. Він розповідав побратимам, що хоче зробити невеличку перерву в службі, відпочити, одружити доньку, навідати колег і друзів із колишнього життя (до війни Леонід працював у Києві на авіазаводі ДП «Антонов»). Але російська міна, випущена російським окупантом із російського міномета 120-го калібру, вбила чоловіка, травмувала його родину і знищила усі їхні плани.
