ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Василь Павлов: «Найбільшою перемогою українців за час незалежності стане поява власного історичного наративу»

24 Серпня 2020
Василь Павлов: «Найбільшою перемогою українців за час незалежності стане поява власного історичного наративу»

В ексклюзивному інтервю АрміяІnform до Дня Незалежності військовий історик, голова ГО «Центр мілітарної історії» Василь Павлов розповів про найбільші перемоги українців за часи незалежності, наголосив на важливості власної історичної політики держави. Він акцентував увагу на сучасних воєнно-історичних наративах, а також історичних помилках, які потрібно врахувати, аби наблизити нашу перемогу над ворогом.

Саме у ХІХ столітті формується єдина українська нація, яка народжує ідею національної держави – України

Тяглість нашої незалежності дуже глибока. Чому українська незалежність чи самостійність постійно переривалась?

По-перше, не всі держави, що існували на наших землях і які прийнято вважати українськими, були саме ними. Наприклад, згадуючи про Русь, маємо говорити про один з епізодів державотворення на території України, що є складовою її історії, але не частиною історії української державності. Проте, у своїй історичній традиції, ми вважаємо її українською, хоча вона й не була такою. Ця держава формувалася на етнічному та політичному субстраті місцевих східнослов’янських племен, але її реальними творцями та першими літописними уособленнями були руські князі – скандинави за походженням. Таке явище абсолютно нормальне для середньовічної Європи. Так, наприклад, будівничими тогочасних британської, французької і навіть італійської держав також були скандинавські конунги – вожді норманів із західноєвропейських хронік…

На мою думку, першою віхою, від якої можемо говорити про українську державність, є козацька держава – Гетьманщина. На той час наші землі знали у Європі під назвою «Україна – країна козаків», що стала загальновживаною на європейських картах. Тобто європейці свідомо відзначали, що на цій території жили козаки – стан, який створив державність. Втім, можна довго дискутувати, чи вважали козаки себе саме українцями…

А якщо говорити про зародки української державності саме за національною ознакою? Про який період піде мова?

Безумовно, це українська козацька держава за часів гетьманування Богдана Хмельницького. Починаючи від цього моменту можемо говорити про українську державність як державу за національною ознакою. Водночас від середини XVII століття в Європі починається формування вже не станових, а саме національних держав. Цей процес буде довготривалим і завершиться лише у другій половині XIX століття. Як приклад: французи усвідомлять, що вони не є мешканцями окремих земель – Гасконі, Провансу чи Нормандії, а є громадянами єдиної Франції; прусська військова аристократія сформує єдину Німеччину, поступово затираючи пам’ять про Саксонію, Вестфалію чи Швабію; подібні ж процеси відбуватимуться й у свідомості італійців, угорців та українців. Саме у ХІХ столітті формується єдина українська нація, яка народжує ідею національної держави – України.

Чим відрізняється історична традиція від історичного факту?

Аби розуміти власну історію, необхідно вчитися розрізняти історичні джерела та літературні пам’ятки, історичні факти та історичну традицію…

Історичний факт – це те, що було насправді і відбилося в історичних джерелах. А історична традиція – те, що віддавна існує в нашій свідомості незалежно від того, відбувались ці події насправді чи ні. Наприклад, «Повість минулих літ» – це художній твір, який формує державну історичну традицію, але містить обмаль достеменних історичних фактів. Зазвичай ця різниця є складною для розуміння широким загалом суспільства. Це призводить до плутанини у свідомості пересічних громадян, формування хибних історичних міфів, по яких сьогодні дуже потужно б’є ворог.

Наразі українська історична традиція вибудовується шляхом переформатування радянської традиції, основи якої закладені ще за часів Російської імперії.

Держава відповідальна за формування історичної свідомості власних військових

Яка для Вас найбільша перемога українців за часи незалежності?

Найбільшою перемогою, як на мене, є саме проголошення незалежної української держави, яка існує вже майже тридцять років, що в рази більше, ніж вона існувала в деякі історичні періоди. Для порівняння: на початку ХХ століття різні українські державні утворення в цілому протримались чотири роки.

Другою найбільшою перемогою є 2014 рік, коли попри потужні виклики та загрози, українська держава змогла захистити себе збройно.

Ще однією найбільшою перемогою я вважатиму момент, коли наша держава зможе захистити себе ментально – сформувати власний історичний наратив, зрозумілий переважній більшості наших громадян.

Якою сьогодні має бути історична політика України?

Кожна держава проводить власну історичну політику. Збройні Сили є її складовою, і, відповідно, держава відповідальна за формування історичної свідомості власних військових. Саме тому Україна та її Збройні Сили мають формувати власний історичний наратив, що обов’язково включатиме в себе попередні форми української державності та їх військових формувань, сучасну українську державність та її Збройні Сили, враховуючи всі попередні та сучасні перемоги і поразки, тогочасних та сучасних військових союзників і ворогів тощо. Всі ці елементи слід органічно поєднати в єдиний історичний наратив Збройних Сил України. Приклади подібного можемо побачити у Великій Британії, Польщі, Німеччині, США.

Слід зазначити, що іноді держава обирає собі державу-союзника для проведення спільної історичної політики. Яскравим прикладом такого є перші в історії спільні військові навчання BlueWings 2020, які провели Німеччина та Ізраїль під гаслом «Пам’ятаючи минуле, формуючи майбутнє». Окрім військових маневрів, здійснено спільний політ винищувачів ФРН та Ізраїлю над концтабором Дахау й місцем терористичного акту в Мюнхені під час Олімпіади в 1972 році.

Українцям необхідно почати пишатися власними перемогами і позбутися комплексу жертви

Які воєнно-історичні наративи сформовані за час російсько-української війни?

На жаль, попередня історія у нашу заклала комплекс жертви. Ми майже не вшановуємо початок оборони ДАПу, найбільш знакові та героїчні її епізоди, але вшановуємо завершення цієї оборони – фактичну втрату цього пункту та загибелі його захисників. Найперше, що нам слід зробити – почати пишатися нашими перемогами, а не поразками. Наш історичний наратив нині побудований на плачу. Справді, маємо спочатку виплакатися, але одночасно з цим не забувати про інші форми пам’яті.

В останні роки почав формуватися наратив героїзму сучасних захисників України. Важливим моментом у ньому має стати розмежування наративів: загиблих героїв, живих героїв і воїнів-професіоналів. Останній – це інформативні розповіді про планування бойових операцій та їх проведення для офіцерів, сержантів і рядових. Інформація для кожної цільової аудиторії має містити зрозумілі для неї історичні приклади. І варто розуміти, що нині ми живемо в перехідному суспільстві як ментально, так і інформаційно. Тому для написання історії сучасної російсько-української війни слід використовувати всі можливі, зокрема і нетрадиційні, форми збереження пам’яті та її донесення до різних вікових та соціальних груп українського суспільства.

Якщо говорити про мілітарну частину нав’язаної Москвою історичної пам’яті, то в яких масштабах вона продовжує жити в Україні?

По суті, це спільне військово-історичне минуле ніхто ґрунтовно не розбирав і не досліджував. Спочатку воно має бути проговорено у фаховому середовищі. Також необхідно досліджувати думку пересічних громадян, щоб скласти список радянських (російських) воєнно-історичних міфів, які превалюють в їхній свідомості. Кожен такий міф слід розібрати на елементи правди й неправди, аби знати, що з ним робити. І, найголовніше, яким міфом можна його замінити. Є загроза, що можна вбити радянський міф, але на його місце зайде якийсь інший – російський, польський, будь-чий, але не український.

Ви зазначали: якби не було Небесної Сотні, Іловайська, Дебальцевого, то нині ми не мали б багатьох важливих моментів… Поясніть, що мали на увазі?

Кожна нація проходить через перемоги і поразки. Для того, щоб стався сучасний Бундесвер з його цінностями, – вермахт мав пройти Сталінград, Курськ та Фалез, французька армія ніколи не виграла б Сторічну війну, якби не було Кресі, Пуатьє чи Азенкура. І таких моментів у воєнній історії кожної держави десятки, якщо не сотні. Наші трагедії і наші поразки – це наш історичний досвід. Питання в тому, щоб ми не будували історичний наратив виключно на трагедіях, а розглядали їх як трамплін до наступних перемог. Люди, що поклали життя за Україну, не тільки здійснили подвиг, а й відкрили вікно можливостей для інших.

Помилка української держави – нехтування історією як інструментом

Які врахувати історичні помилки, щоб наша незалежність таки відбулась?

Помилкою української держави є нехтування історією як інструментом. Не як знаннями, а саме як інструментом. Історія вже давно перетворилась на зброю. В усіх збройних силах країн НАТО існують воєнно-історичні підрозділи. Командування та політичні лідери чітко розуміють, для чого потрібна воєнна історія. Є армії, де командири, ухвалюючи рішення, мають обов’язково обґрунтувати чи спростувати його історичними прикладами. У нас же держава та суспільство, за певним винятком, згадує про історію в дні міфічних свят або катастрофічних трагедій.

Що нині пишуть у підручниках з новітньої історії для старшокласників? Скільки сторінок відведено подіям у Криму, на Сході?

У всіх підручниках з історії України для 11 класу є тема «Творення нової України». У цій темі російсько-українській війні відведений один параграф. Питання полягає не в тому, скільки годин чи сторінок відведено на ту чи іншу тему. Питання в тому, хто і як саме розповідає, які акценти розставляє. До 2014 року історію України вивчали в різних регіонах України за типовою програмою, але результати цього вивчення були абсолютно різними. Важливим є те, хто викладає і які сенси вкладає у свідомість молоді. Одні учні стали військовослужбовцями ЗСУ, добровольцями, волонтерами і захистили незалежність України та її територіальну цілісність, а інші свідомо обрали шлях зради. Також проблема може бути в родині і тих цінностях, що живуть в головах її найближчого оточення.

25

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Армія і суспільство, Інтерв`ю