Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
На позиціях навколо населеного пункту Богданівка, де 11 листопада торік завершилася практична фаза розведення сил та засобів на лінії розмежування біля населеного пункту Богданівка та Петрівське Донецької області, ось уже як місяць панує тиша.
Нині тут оборону тримають військовослужбовці однієї з механізованих бригад ОТУ «Схід». Більшість особового складу підрозділу — це уродженці Донеччини та Луганщини. Вони дуже добре знають цю місцевість і досить впевнено орієнтуються на розгалуженні численних доріг та ледь помітних стежок.
— Дійсно, ворог припинив обстріли, — розповідає командир Петро. — Але спокою вони нам не дають. Щодня спостерігачі доповідають, що противник веде інженерне обладнання нових вогневих позицій. У підтвердження своїх слів командир демонструє відео, де російські окупанти, навіть не приховуючись, риють траншею під бліндаж.
На спостережному посту службу несе старший солдат Сергій з позивним «Француз». З’ясувалося, що цей позивний дістався йому завдяки місту, де він мешкає, — Сватове. Як свідчить історія міста, тут в 19 сторіччі жили французькі колоністи.
— Може і мої предки теж були французами, — з усмішкою каже Сергій. — На війні я з 2014 року. Спочатку був на Луганщині. Приймав участь у бойових діях під Кримським, Троїцьким, на Світлодарській дузі. Зараз тут. Дуже насторожує тиша та нахабство ворога. Явно вони щось замислюють. Вчора ми вдруге за останній тиждень зафіксували проліт над нашими позиціями їхнього безпілотника. Намагаємося теж не гаяти часу. Готуємо зброю, укріплюємо наші бліндажі, ходи сполучень, покращуємо побутові умови життя на передовій. Нещодавно за допомогою волонтерів придбали сонячні батареї, завдяки яким оперативно вирішуємо питання заряджання акумуляторів, рацій, мобільних телефонів, освітлення бліндажа.
Найстарший військовослужбовець на ВОПі, солдат Олександр із Запоріжжя, готується зустріти тут свій ювілей — 50-річчя. Теж висловив своє занепокоєння зухвалими діями противника.
— Коли напередодні чергував на позиції, побачив, як хтось виліз із ворожого окопу і пішов просто в повний зріст на мене, — згадує подробиці свого чергування солдат. — Кричу йому, щоб лягав, бо стрілятиму, а він тільки махнув рукою і знов в окоп пірнув. Мені не байдужа доля моєї Батьківщини, моєї родини, заради яких пішов на війну, тому буду тут, поки не проженемо ворога!
