Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
У своїх публікаціях ми час від часу доводимо, що військові медики — не лише професіонали своєї справи. Вони дивують неабиякими здібностями в різних сферах життя. Нещодавно АрміяInform розповідала про військового стоматолога, який встановлює рекорди України з плавання у своїй віковій категорії. А сьогодні ми познайомимо вас із тендітною Ольгою Рубчук, яка за своїми службовими обов’язками без перебільшення знаходиться на передовій боротьби з Covid-19, а відпочинок від напружених буднів знаходить в поезії.
…Перше знайомство з лікарями у чотирирічної Олечки відбулось, коли вона захворіла на запалення легенів. Тоді маленьку дівчинку вразило, з якою шаною всі ставились до того «дядька, що лікує», та ще й називали виключно на ім’я та по батькові. І коли лікар запитав, як її звуть, гордливо вимовила: «Ольга Григорівна». З тої пори й зародилася мрія лікувати людей.
Першим кроком до неї став вступ до 4-го столичного медичного училища. Потім дівчина опановувала лікувальну справу в Одеському медичному університеті.
— Коли я навчалася на п’ятому курсі, батько, який віддав армійській службі майже 30 років, запропонував вступити після університету до Української військово-медичної академії, — розповідає Ольга Рубчук. — Не скажу, що я горіла великим бажанням стати саме військовим медиком, та все ж вирішила дослухатись поради батька. Але коли під час вступу я побачила шалену мотивацію колег-абітурієнтів, то відчула, як бажання бути лікарем в армійському однострої у мене виросло в рази (усміхається).
Після закінчення академії Ольга вже у ранзі військового терапевта повернулася до комфортного і такого бажаного «міста у моря» з купою приятелів, друзів та приємних спогадів. Служба в Одеському госпіталі назавжди закріпила відданість військовій медицині. Там же Рубчук пройшла й спеціалізацію — «лабораторна діагностика».
— Мені з першого дня служби щастило як на дружній медичний колектив, так і на начальників, — говорить Ольга. — Я щиро вдячна і одеській пульмонології, і військовому госпіталі в Ірпені, куди мене доля закинула після Південної Пальміри. Для молодого спеціаліста колектив відіграє дуже важливу роль в становленні як особистості, так і професіонала. Принаймні, я пройшла потужну військово-медичну школу, яка мені дозволяє успішно виконувати свої обов’язки тепер уже начальника лабораторного мікробіологічного відділення Клініки лабораторної діагностики Київського госпіталю.
Ольга каже, що з початком боротьби з коронавірусною інфекцією навантаження на співробітників клініки значно зросло. Збільшились передусім обсяги завдань, адже до лабораторії поступають відібрані проби не лише зі столичного госпіталю, а й тих, які знаходяться у зоні відповідальності головної лікувальної установи Збройних Сил. З Білої Церкви, Десни, Дівичок та інших гарнізонів щоденно сюди доставляють біоматеріали. На «потім» нічого не відкладається, лікарі та лаборанти працюють, як говориться, до «останнього відвідувача».
— У підпорядкованому мені відділенні є підрозділи, які працюють за певними напрямками — бактеріологія, імуноферментний аналіз та дослідження методом полімеразної ланцюгової реакції, — розповідає Ольга Рубчук. — Що стосується методу ПЛР, то він досить коштовний, тривалий і ніколи не був скринінговим. Виконуючи його раніше, ми могли взяти час, щоб подумати, порадитись, щось переставити. То тепер — суцільний потік, конвеєр. Але ми не жаліємось. Навпаки, отримуємо адреналін від такого завантаження. А ще — задоволення від того, що опановуємо нові методи, технології, тобто професійно зростаємо. І виглядаємо пристойно серед аналогічних лабораторій країни.
Військові лаборанти за час пандемії встигли відпрацювати на німецьких, корейських, китайських тест-системах. Оцінили їхні плюси та мінуси. Перевагу надавали тим, які видають найшвидший результат. Адже буває, що й пів години грає неабияку роль в діагностиці.
— Виходить, що співробітники лабораторії фактично щоденно ризикують власним здоров’ям? — запитую співрозмовницю.
— По суті будь-який медик, який пов’язав свою долю з лабораторними дослідженнями, певною мірою ризикує, — відповідає Рубчук. — Лаборантів вчать, що до кожного біоматеріалу необхідно ставитись як до потенційно зараженого. Тому дотримання правил гігієни та заходів безпеки, які розписані в чисельних інструкціях, вкрай важливо. За час пандемії у нас захворіла на коронавірусну інфекцію одна співробітниця. Але я переконана, що це сталося поза роботою. Дівчина вже одужала і працює в звичному режимі.
Про те, що підполковник медичної служби Рубчук пише вірші, знає невелике коло друзів та знайомих. Це невеличкі ліричні мініатюри, в яких Ольга знаходить спокій після напружених днів в лабораторії. Тому вірші на медичну тему — табу.
— Я ніколи не обираю якусь тему заздалегідь, — говорить Ольга. — Ліричні рядки самі до мене приходять, переважно вночі. Взагалі, поезія — це окремий світ, який, мабуть, розуміють тільки самі поети. Але мене дуже тішить, коли хтось відгукується на мою поезію. Був час, коли писала вірші російською мовою, але з 2014 року — лише українською…
З поетичного зошита Ольги Рубчук:
Розсіялись тумани світанкові…
І сонце приголубило поля.
Забуті мрії повернулись знову,
Весна лягає цвітом на гілля…
І я в обіймах теплого дощу
Забуду всі несправджені надії —
Весну у своє серце знов впущу,
Інакше як здійсняться мої мрії?
Печалі перемеле час, мов млин,
Все доленосні жорнова здолають.
А там, де був колись гіркий полин,
До неба білі мальви проростають.
* * *
Спить малюк. Солодкі бачить сни.
Не бентежить його темна нічка.
Його серденько та усмішка ясні,
Мабуть, сниться літо, тепла річка.
А, можливо, він літає в небі
Чи казковим кораблем керує.
Що для радості малечі треба?
В його снах все справжнє, все вирує.
Спить синочок, на обличчі спокій.
Колискову мати доспівала.
Світ дитинства на багато років
Між рядками пісні заплітала.
«Спи, мій янголе, моє маленьке диво,
Сон оберігатиму твій знову,
Аби був ти по житті щасливим,
Кожне слово зіткано з любові…»
* * *
Наповню ранок ароматом кави,
А за вікном знов музика дощу.
Осінній блюз ранкової печалі,
В кімнату звуки осені впущу.
На підвіконні, серед горщиків герані,
Присяду, наче в першому ряду.
А дощ вмиває золотом убрані
Дерева та кущі в моїм саду.
Осіння музика ще сповнена надії,
А слідом за дощами буде сніг.
Так, до весни, порине світ у мрії,
І час по колу не припинить біг.
