Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
«На Східному фронті є зміни» — це не зведення про нинішню ситуацію на Донбасі. Це назва нової книги про війну української волонтерки Ганни Ручай, яка тривалий час їздила на передову, щоб підтримати та допомогти нашим воїнам.
Привертає увагу назва книги. Бо відразу акцентує на запитаннях — як розвиваються події на передовій, як живуть там воїни. У цьому контексті книга перегукується з ремарківським однойменним романом «Час жити і час помирати». Так само як і у Ремарка, тут є війна, «втрачене покоління», яке зрештою знаходить сили, щоб віднайти себе. Але є одна суттєва відмінність. Ремарківське «втрачене покоління» намагається знайти себе після війни, а у Ганна Ручай покоління, «втрачене» у мирний час, знаходить себе не після, а саме під час війни.
Так книга по-ремарківськи доторкається до серця, розуму, почуттів — такий відгук-рецензію на книгу зробила адміністраторка спільноти «Книги про війну» Ганна Скоріна.
Головний персонаж книги «Росава» — такий собі пересічний хлопець, навіть скоріше невдаха: абияка робота без перспектив чи амбіцій, лише щоб були хоч якісь гроші, невдале особисте життя, в минулому — проблеми з міліцією… Тобто не живе — існує. Але почалася війна. Хлопця призивають до армії… І саме тут спрацьовує його внутрішній стрижень. Він розкривається, із «сірого» хлопця постає справжній чоловік. Тож можна побачити, як людина попри сумніви, сум’яття, недовіру знаходить себе. А також однодумців, які стають друзями та побратимами. Ці люди в мирному житті, можливо, ніколи б не перетнулись, а якби й так, то навряд чи стали б друзями. Різні цінності, погляди, світосприйняття. Але війна змінила все. Буденні клопоти, дрібні переживання у воєнних реаліях стали неважливими. Люди постали перед собою й іншими такими, якими є насправді. Зрозуміли, що здатні на вчинки, які у глобальному масштабі були б непомітними, проте тут, тепер, перед нами і заради нас — є геройськими.
Можливо, читаючи цю книжку, комусь буде нелегко сприйняти її, оскільки, як і всі книги про війну, вона навертає на роздуми. Проте, розпочавши читати, вчитавшись, більшість приросте до тексту, задаючись одними й тими ж питаннями: що ж далі? Як у них там сьогодні? Це як насправді спостерігати за чиїмсь життям, долею, чекати на звістку від людини, яка нині на війні. Бо тут герої не тільки живі, вони справжні. Всі персонажі існують насправді, не вигадані, просто по-іншому названі. Вони — втілення людей, їхніх історій та ситуацій, які почула й побачила авторка книги Ганна Ручай під час волонтерських візитів на Донбас. На сторінках книги письменниця розказала про все те, що їй зустрілось, назбиралось та осіло в серці й душі.
Загалом розуміння того, що читаєш невигаданий роман, загострює сприйняття, змушує переживати, усвідомлено переосмислювати прочитане…
Такі романи, що пишуться не про вигадане чи абстрактне, а про справжнє, реальне, чесне — для нас і про нас — певно найцінніші. Тож їх варто прочитати!
