Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Фільм «Евакуація» базується на історіях неймовірного порятунку військових, відзнятих на фронті, де люди балансують на межі життя і смерті. Стрічка – про систему евакуації поранених бійців, яка врятувала десятки тисяч життів. Режисер і автор сценарію – Євген Тітаренко, продюсери – Олександр Дріз та Наталія Хазан.
Проєкт фільму став переможцем дванадцятого конкурсного відбору Державного агентства України з питань кіно і отримав фінансування в розмірі 3 млн 350 тис. гривень.
АрміяInform поспілкувалася з авторами кінострічки, розпитала про перипетії й труднощі створення документального фільму.
Життя людини – найвища цінність
‑ Як народилася ідея зняти фільм саме про евакуацію поранених? Що цьому передувало?
Олександр: – Фільм створює Міжнародний продюсерський центр «Фор Пост», з командою, яка живе у Дніпрі й постійно перебуває на передовій. Це виконавчий продюсер Наталія Хазан і режисер та автор сценарію Євген Тітаренко.
Як виникла ідея фільму? Євген у складі добровольчого батальйону «Госпітальєри» постійно був на фронті, брав безпосередню участь в евакуації поранених із передової. Перед цим вони з Наталією зняли фільм «Війна в ім’я миру» (War for Peace), який набув великої популярності в Україні та за її межами. Потім вони виступили з ідеєю створити глобальніший проєкт про систему евакуації поранених.
Наталія: – Ми хотіли показати евакуацію військових. Олександр Дріз уже сказав про фільм «Війна заради миру», який Євген знімав безпосередньо у 2014-2015 роках на передовій. Я як волонтер перебувала у Дніпрі, з 2014 року займаюсь різними питаннями, зокрема допомогою пораненими і знаю, як це відбувається. Як вибудовувалась система евакуації, хто стояв за її витоками. Ми воюємо сьомий рік, а про цих людей мало розповідали, окрім новинних сюжетів. А вони – справжні герої.
Тому в мене виникла ідея створити фільм, в якому показати всю систему евакуації поранених, від передової і до останньої ланки – їхньої реабілітації. Зробити і флешбек у 2014 рік – як все будувалося і що маємо наразі.
Головна ідея фільму – показати, що життя людини в Україні стоїть на першому місці. І що заради порятунку одного бійця можуть задіяти десятки, навіть сотні людей. І це один великий механізм, який працює як годинник.
‑ Чому вирішили запросити саме Євгена?
Наталія: – Євген – професійний режисер кіно. Я люблю працювати з професіоналами. Бо це школа. Женя мав фах режисера до війни, додавши унікального бойового досвіду. А зняти саме такий фільм без власного воєнного бекграунду, це було б дещо «пластиковим» – трохи далеким від реальності.
Євген: -Якщо подивитися на мою фільмографію, то в мене є цикл фільмів про війну з 2014 року, як це відбувалося насправді. Ми робили і панорамний фільм у форматі 360 градусів для Музею АТО в Дніпрі «Дніпро – форпост України». Він отримав багато відгуків від глядачів. Представники іноземних делегацій потому говорили: «Тепер ми розуміємо, що відбувається насправді».
«Наш фільм про еволюцію медичної евакуації, якою вона була у 2014-2015 роках і якою ми її маємо наразі – професійну і злагоджену»
Оскільки я дотичний до військової медицини, то логічно було показати еволюцію. Тобто, коли у 2014-му країна не була готова до війни і все робилося на власний розсуд, і аж доти, коли сформувалася система евакуації. У цьому випадку наш фільм – про еволюцію медичної евакуації, якою вона була у 2014-2015 роках. І через біль, страждання, кров, втрати, до чого дійшли, що наразі маємо. Про професійну медичну евакуацію. Особливо про тих, хто долав той шлях. Про що спілкуватися з ними і які теми порушувати у мене проблем не виникало. Я розумів сам, що є важливим, а що ні.
Наталія: -Я б додала, що люди, які щось роблять, мало спілкуються з пресою, неохоче дають інтерв’ю. І «розкрутити» співрозмовника на діалог важко. Вони не з кожним розмовлятимуть. Приміром, є інтерв’ю з медиком Ганною, яка і нині на передовій. Ті, хто її знає, дивуються, що вона погодилася щось розповідати, а тим більше, надала дозвіл на зйомки.
‑ Чи вже розпочалися зйомки?
Олександр: – На жаль, нам завадив карантин. Але, на щастя, ми встигли частину фільму зняти до пандемії. Дещо дознімали під час карантину.
Наталія: –Якщо відверто, кілька ідей «зламалися». Основні зйомки проходили до карантину. Ми також під час пандемії не змогли потрапити й до району ООС.
Усе, що є у фільмі ‑ це чистий лайф
‑ Де в основному проходили зйомки фільму?
Євген: Це безпосередньо ООС ‑ лікарні, що приймають поранених, військово-мобільні госпіталі, групи підсилення, медичні позиції. Також населені пункти ‑ Дніпро, Київ, Покровськ, Піски.
‑ Хто головні герої «Евакуації»?
Наталія: Люди, які беруть у цьому участь та які стояли у витоків системи евакуації. Їх багато, і на прикладі когось одного ми показали сам процес, як це реально виглядає. Знімальна група працювала із медпрацівниками. Із ними сідали, приміром, у вертоліт, літак, потяг та знімали весь процес евакуації. Нам вдалося зняти роботу головного хірурга ООС на передовій. Євген його там зустрічав і в тих умовах, в яких він працює, фільмував.
Нині з нами працює Сергій Криворотченко, керівник міжнародного аеропорту «Дніпропетровськ» у 2014-му, який брав безпосередню участь у створенні системи медичної евакуації ‑ організував безперебійне авіаперевезення з Донбасу. І нині Дніпро приймає поранених із ООС і потім відправляє спецрейси до Києва, Харкова, Одеси й інших міст.
Також це радник голови Дніпропетровської ОДА з питань поранених Тетяна Губа, котра прийшла на посаду 2014-го і досі займається цією темою.
‑ У стрічку ввійшли тільки кадри, зняті вами у 2014-2015 роках, чи й ті, що здобула знімальна група під час поїздок на Донбас?
Євген: Основний матеріал – новий, знятий безпосередньо для цієї картини. Також використав частину власного архіву 2014-2015 років.
Наталія: Усе, що є у фільмі ‑ це чистий лайф. Окрім певних художніх елементів. Кілька наших знімальних груп перебували на терені ООС. Коли надходило повідомлення, що є поранений і його евакуюють, вони виїздили туди разом із медиками, фіксуючи процес на камеру.
Кожен знімальний день – це ризик для життя
‑ З якими труднощами зіштовхнулися під час зйомок?
Євген: Попри те, що отримали необхідні дозволи від Міністерства оборони, Генерального штабу ЗСУ, все одно були певні перешкоди у роботі знімальної групи під час переміщення в районі ООС.
Наталія: Одна справа ‑ зйомки на полігоні, де гарна картинка, все спокійно. Інша справа, коли перебуваєш на війні. По-перше, знімальна група має бути відповідно екіпірована. По‑друге, кожен її член повинен уміти надавати першу меддопомогу, розуміти, що робити у разі необхідності. Адже кожен знімальний день – це ризик для власного життя.
Окрема розмова – отримання дозволу на перевезення поранених від Укрзалізниці. Оскільки це режимний об’єкт, слід було отримати дозвіл на зйомку на вокзалах, у потягах. Швидше ми отримали дозволи від Міноборони, Командувача ООС і Генштабу.
‑ Що є особливим в евакуації поранених військових?
Євген: -Реальне життя, усі етапи евакуації поранених бійців.
Олександр: -Евакуація вертольотами, літаками, потягами Інтерсіті.
Наталія: –Для багатьох було новиною, що часто бійців із Покровська до Дніпра евакуювали потягами Інтерсіті. Так само – з Дніпра до Києва. Цю ідею придумала Тетяна Губа. Коли намело снігові замети і автівками важко було пересуватися, Тетяна Петрівна допомогла вирішити це питання за 20 хвилин та зберегла життя багатьом пораненим військовим.
‑ Коли вийде реліз фільму?
Олександр: Усе залежить від рішення Держагентства України з питань кіно.
‑Наталія: До 7 жовтня маємо здати фільм до Держкіно. За нашими підрахунками ‑ це буде листопад місяць. Але все залежатиме і від ситуації з коронавірусом у країні, на який термін продовжать карантин.
‑ Що очікуєте від українського глядача?
‑ Євген: Багато людей дивляться на війну через художні фільми, бойовики, новини з телевізора. Але ця тема трохи глибша. Чого очікуємо? Люди мають розуміти: війна – це дуже близько, і що все може змінитись за день. І що життя людини справді є найвищою цінністю.
‑ Наталія: У мене немає очікувань. Нині є втома від війни, особливо у тих, хто жодним чином з нею не пов’язаний. Я розумію: маємо робити якісний і правдивий продукт, який стане історією нашої країни у час становлення нації. Також фільм перекладуть англійською. З досвіду попереднього фільму War for Peace, бачимо, що такий контент цікавий та просто відкриває людям на заході очі на ситуацію в Україні.
Фото Руслана Тарасова
