Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Сьогодні в Україні відзначають День вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців Десантно-штурмових військ. Цього дня командування та особовий склад військових частин, ветерани-десантники, рідні загиблих відвідують військові кладовища, аби віддати шану полеглим воїнам- десантникам.
У 2014-му році десантники одними з перших піднялися для відсічі агресії Росії проти України. За роки російсько-української війни вони втратили понад пів тисячі своїх воїнів. Найчорнішим для ДШВ днем було 14 червня 2014 року, коли у збитому бойовиками поблизу Луганського аеропорту Іл-76 загинули 40 десантників 25-ї бригади та 9 членів екіпажу літака.
Нині почесне звання Героїв України посмертно присвоєно шістьом десантникам:
Ігор Євгенович Брановицький – кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади
Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу (серед них старшина Анатолій Свирид). Потім разом із «Сєвєром» та Василем Соколовським повернувся назад і був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами в голову російським терористом Павловим «Моторола».
Ігор Вікторович Зінич – медичний брат госпітального відділення, 3-й батальйон, 80-та окрема аеромобільна бригада
В останні дні перед підривом терористами нового терміналу аеропорту Донецька Ігор рятував життя поранених в умовах, коли їх неможливо було вивезти з аеропорту, під постійними обстрілами. Сам був поранений. Загинув 20 січня 2015 року під завалами в новому терміналі.
Іван Іванович Зубков – заступник командира роти з парашутно-десантної підготовки у 81-й окремій аеромобільній бригаді
Командир роти вогневої підтримки Іван Зубков у січні 2015 року брав участь у деблокуванні підрозділів, що боронили Донецький аеропорт. Під час одного з боїв він викликав вогонь артилерії на себе, прикривши відхід підрозділу. 20 січня 2015 року востаннє виходив на зв’язок та повідомив, що лежить під завалами. Старший лейтенант загинув унаслідок підриву бойовиками другого поверху нового терміналу.
Тарас Михайлович Сенюк – командир 1-го аеромобільно-десантного батальну 95-ї окремої аеромобільної бригади
Підполковник Сенюк загинув 3 червня 2014 року під час виконання бойового завдання зі знищення укріпленого опорного пункту терористів у Семенівці, на околиці міста Слов’янська. Комбат, як завжди, був попереду, разом із розвідувальним взводом. У бою, керуючи діями тактичної групи, він загинув від кулі снайпера. Куля великого калібру пробила бронежилет комбата, завдавши йому смертельного поранення.
Сергій Сергійович Кривоносов – начальник штабу — перший заступник командира 2-го батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади
Загинув під час обстрілу з РСЗВ «Град» з боку кордону о 2-й годині ночі. Майор-десантник загинув як герой, розповідають його колеги. Свою висоту на українсько-російському кордоні він тримав понад місяць. Коли розпочався черговий нищівний артобстріл із території Росії, снаряд залетів в окоп, і Сергій закрив його своїм тілом, рятуючи своїх солдатів.
Василь Олександрович Мельников – радист-парашутист пошуково-рятувального взводу 95-ї окремої аеромобільної бригади
Трагічно загинув 19 листопада 2002-го в навчально-тренувальному центрі в смт Бородянка. Ціною власного життя врятував студента-парашутиста, який неминуче загинув би. На висоті 1800–2000 метрів інструктор Мельников подав команду учневі Солоніцину припинити всі маневри і готуватися до розкриття парашута. Після спроб це зробити Солоніцин втратив стабільне положення тіла і зробив розворот вправо. Мельников відразу прийшов на допомогу своєму учневі і спробував відкрити його основний парашут з лівого боку, але це йому не вдалося. Через це Мельников змушений був у вільному падінні зміститися до правого боку учня. Він увів у дію основний парашут Солоніцина на висоті приблизно 350 метрів, а пізніше спрацював запасний парашут. Приземляючись на землю «під двома куполами», Солоніцин не зазнав жодних ушкоджень.
Василь Мельников почав розкривати свій запасний парашут лише після того, як переконався в розкритті основного парашута Солоніцина. Оскільки було втрачено час, наявної висоти не вистачило для наповнення купола запасного парашута повітрям… То був останній 890 стрибок Василя Мельникова.
