Адже в комунікації між людьми приховано набагато більше сенсів, ніж здається. Просувати безбар’єрну мову та етику, що можуть змінювати суспільні установки,…
Це подружжя – звичайна й водночас непересічна сім’я українських військовиків. Щоправда, глава в цій сім’ї – молодший офіцер, а його друга половина – старший, утім, звичайно, на сімейні стосунки це аж ніяк не впливає. Вона – вінничанка, він – кримчанин. Протягом багатьох років вони служили на Кримському півострові, а коли настало лихоліття, разом з тими, хто залишився вірним Військовій присязі та Батьківщині, вийшли на материк.
Старший лейтенант Володимир Колч народився й виріс у селі Михайлівка, що неподалік авіаційного гарнізону Новофедорівка. Здобувши військову освіту, протягом довгих шістнадцяти з половиною років прапорщик Колч служив на авіаційному полігоні «НИТКА», згодом, за пів року до вторгнення Росії в Крим, перевівся до 10-ї Сакської морської авіаційної бригади. Неочікувана окупація Криму застала Володимира на посаді техніка групи бойового управління командного пункту штабу бригади. Його кохана дружина, на той час – майор медичної служби Алла Король – проходила службу на посаді начальника лікувально-діагностичного центру в дитячому клінічному санаторії Міністерства оборони України.
Коли стало остаточно зрозуміло, що Крим Україна на певний час втрачає, Алла Василівна з чотирирічним Іванком першою вийшла на материк. І тут слід зазначити, що, крім неї, з усього особового закладу санаторію Присягу не зрадив лише один офіцер…
Дружина виїхала до материкової України ще в березні, а чоловік до останнього залишався в лавах бригади, та на материк виходив на початку квітня у складі частини. Звичайно, і вона вийшла не в повному складі, але близько 30% залишилися вірними Присязі та продовжили службу в Миколаєві. Сам прапорщик Колч, оскільки його дружина вже була призначена на посаду й проходила службу у Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у Вінниці, за сімейними обставинами був переведений також до Вінницького гарнізону. Спочатку був командиром відділення забезпечення роти забезпечення Об’єднаного центру МТЗ Повітряних Сил, а згодом його призначили на посаду командира взводу охорони та присвоїли офіцерське звання. Це стало можливим завдяки тому, що під час служби в Криму Володимир заочно закінчив Військово-морську академію імені Нахімова в Севастополі, здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр». Диплом спеціаліста він здобував уже під час проходження служби у Вінниці, закінчивши Київську державну академію водного транспорту імені Сагайдачного.
Взимку 2014–2015 років тоді ще прапорщик Колч виконував завдання в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій області. Протягом трьох місяців він ніс службу на аеродромі «Краматорськ», підтримуючи в належному стані техніку робочих місць представників Командування Повітряних Сил у штабі АТО. Начебто і на передовій не був, але під обстрілом побувати все ж довелося – у лютому 2015-го, коли штаб АТО обстріляли із системи залпового вогню «Смерч». Багато військовослужбовців тоді загинули й зазнали поранень. Володимира, як то кажуть, Бог милував, лише техніку його добряче посікло осколками. Та найбільше з тримісячного відрядження до району АТО вояку запам’ятався навіть не цей жахливий обстріл, а людські взаємини у зоні бойових дій. Там, як ніде, усі справжні риси характеру людини видно одразу. Взаємодопомога, відчуття ліктя – ось що було головним для прапорщика Володимира Колча на буремному Донбасі.
Лише коли глава сім’ї повернувся додому, його близькі дізналися про те, де перебував чоловік протягом листопада – лютого. Дружині він, їдучи в Краматорськ, озвучив легенду, буцімто вибуває у відрядження до аеродрому «Канатове». Та Алла Василівна служила у військово-медичній установі й бачила вже на той час сотні поранених.
– У тебе вигляд, як у виснаженого атовця, – сказала вона чоловікові, щойно він переступив поріг.
А згодом на Схід країни відправилася й вона, начальник лабораторного відділення клініки лабораторної діагностики ВМКЦ Центрального регіону. Протягом трьох місяців підполковник медслужби Алла Король виконувала завдання в мобільному госпіталі, що дислокується на Луганщині. Спочатку вона три місяці чекала на чоловіка, потім ті ж три місяці він із сином чекав її.
Сьогодні підполковник медичної служби Алла Король продовжує керувати відділенням у ВМКЦ Центрального регіону, а Володимир змінив уже кілька місць служби. Протягом півтора року він командував зенітно-артилерійським взводом у роті охорони бригади транспортної авіації, а не так давно прийняв командування ротою охорони в уже рідній для нього частині – Об’єднаному центрі МТЗ Повітряних Сил.
Така ось проста українська військова сім’я. Вони залишили зручний та комфортний для них Крим, незважаючи на те, що на материку їм довелося починати життя «з нуля», що всі родичі Володимира залишилися там, на тимчасово окупованому півострові. Його рідний брат обрав проросійську платформу, мати – вагалася – п’ятдесят на п’ятдесят, а ось він вирішив одразу й остаточно. Цьому сприяло й те, що дружина з Вінниці, й те, що коріння родини Колчів походить також із Поділля – з Хмельниччини. Та, мабуть, найголовнішим стало тверде переконання військовослужбовця в тому, що Присягу двічі не складають!
