Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
Вірю, їй-бо, вірю, що Володечка ні за що в себе в країні не відповідає і не вирішує…
Стоп!.. А ви це про якого Володеньку говорите?!
Я принаймні за отого, що ниньки в Кремлі сидить, а не про того, ясна річ, що в гранітному лапсердаку під Кремлівською стіною лежить. Хоча на день нинішній — суцільна катаклізма виходить. Хоча як не міняй цих богдиханів місцями, як не тасуй, мов колоду, – а у відповідь: нічого не знаю, нічого не відаю, нічого не чув і, взагалі, при чому тут я, «сокіл ясний, простим людям недосяжний»!..
Ну, з Володенькою, скажімо, що лежить, усе ясно як Божий день –йому нині справді все, як кажуть, по барабану. Зате другому, який поки що сидить…
От найсвіжіший приклад… Буквально днями президенти двох суверенних держав – України та Росії — у телефонній розмові обговорили ситуацію на окупованому Донбасі. Обидва віртуально, що називається, ударили по руках, як прийнято у звичаєвому праві серед порядних людей, щиросердо привітали один одного з тим, що досягнуто нарешті домовленості з приводу повного і всеосяжного режиму припинення вогню на Донбасі, яке настає з 00:01 годин плюс одна хвилина 27 липня 2020 року.
І в цілковитій обнадійливості та з твердою вірою у взаєморозуміння, принаймні з нашого боку, поклали трубки…
Проте наступного дня, не забарившись, уже прилетіла нам «ответочка»… Спершу від «денеерівських» бойовиків-шахтариків — запорхнула вона смертоносною пташечкою-обстрілами до окопів наших воїнів-козаків…
А там і черговий велемовний кремлівський «голуб миру» у подобі речника президента Росії Дмитра Пєскова зі своїми завченими політичними тропами підтягнувся. Мовляв, Росія не може виступати як гарант дотримання режиму припинення вогню в Донбасі, оскільки не вважає себе учасником конфлікту…
От і маємо, як казав один орнітолог-аматор із мальовничого краю шахтарських териконів: «летіла сойка, та вдарилась лобом об рудстойку»…
Власне, з чого шість років тому Росія почала на Донбасі, так і продовжує тягти стару, із заяложеними вже куплетами пісню підтоптаного солов’я. І їх, росіян, «там нєту», і конфлікт там у вас, українців, громадянський, щоб не сказати війна, і беріть цих шахтарів-колгоспників під своє «хохляцьке» крило, але із неодмінним наданням їм особливого статусу, і так далі.
Але хочеться сказати не про це, позаяк наскрізь облудна «українська» риторика північного сусіда, зрештою, добре відома мало не кожному з нас. А про вартість та вагу слова лідера держави. Якщо мовлене напередодні тобою слово лідеру іншої держави вже наступного дня нічого не варте і трактується твоїми різнокаліберними речниками-васалами, як кому з них заманеться, то чи віритимуть опісля всього тобі, президенту країни, усі ті, хто сьогодні так завзято і затято бігає з «калашем» напереваги степами Донбасу, ховаючи за «бронником» ще не так давно розданий усім охочим російський паспорт із царсько-імперськими орлами…
Тож слово у Володечка, мов той горобець, вилетіло з вуст… Лови — не спіймаєш!..
Марко ДОШКУЛЬНИЙ-«ДЖАВЕЛІН»
