Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
На Дніпропетровщині у рідному селі поховали морського піхотинця розвідника Ярослава Журавля, який 13 липня зазнав смертельних поранень у ворожій засідці поблизу селища Зайцеве, під час спроби евакуювати тіло свого загиблого командира лейтенанта Дмитра Красногрудя. Під час підступного розстрілу противником групи евакуації також загинув бойовий медик Микола Ілін, який намагався врятувати важкопораненого Ярослава.
Тіло загиблого Героя на в’їзді у Верхньодніпровський район зустріли ветерани з кількох областей України, його бойові побратими, друзі, рідні та громадськість. Автоколона завдовжки у кілометр рушила до місця проведення ритуалу прощання із Ярославом Журавлем, який з 2015 року зі зброєю у руках боронив Україну від російської збройної агресії. У війну Ярослав Журавель вступив у складі 20-го окремого мотопіхотного батальйону, потім продовжив службу у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний яр», прийняв свій останній бій Ярослав у лавах 36-ї бригади морської піхоти.
Як розповідає командир батальйону 36-ї бригади морської піхоти полковник Вадим Римаренко, після того як підірвався на міні та загинув Дмитро Красногрудь, згідно зі звичаями ведення війни із противником було досягнуто домовленість про припинення вогню та надання можливості забрати тіло загиблого українського військовослужбовця. 13 липня група українських розвідників та саперів разом із представниками Спільного центру координації та контролю (СЦКК), у спеціальних білих нашоломниках та позначках вирушила за тілом українського офіцера. Однак, незважаючи на домовленості, група була підступно обстріляна противником із засідки, внаслідок чого було поранено Ярослава Журавля, який лишився на полі бою, та ще одного військовослужбовця – його вдалося одразу евакуювати. Під час спроб врятувати пораненого Ярослава у засідку потрапив та загинув ще один військовослужбовець – бойовий медик Микола Ілін.
«Ярослав Журавель був людиною не випадковою, він сам визвався забирати тіло свого побратима Дмитра Красногрудя – вони з ним разом з 2015 року, до того ж він знав, де Дмитро перебуває, оскільки був із ним під час підриву. У групі розвідників (яка відійшла, втративши командира. — Авт.) були ще два молоді хлопці, Ярослав одразу сказав – у мене є родина, двоє дітей, а вони ще 20-річні, тому це моя місія… Коли поверталися по тіло командира, Ярослав йшов першим, за ним йшли сапери. Це була офіційна евакуаційна група, яка мала забрати тіло загиблого лейтенанта Красногрудя – тільки вони вийшли з яру на пагорб, першим у весь зріст йшов Ярослав. Не дійшов до Дмитра кроків п’ятнадцять-двадцять, як з того боку пролунало: «Что вы тут делаете, с*ки?» і пішов шквальний вогонь…» – розповідає командир батальйону полковник Вадим Римаренко.
За його словами, пораненого Ярослава Журавля тричі намагалися врятувати групи евакуації, проте противник щільним вогнем протидіяв цим спробам. У хід йшли міномети, гранатомети, стрілецька зброя. Під час останньої спроби бойовий медик Микола Ілін та Ярослав Журавель не доповзли один до одного під вогнем лише 30 метрів.
«Перед тим, як заходити забирати Дмитра, була домовленість і стовідсоткова гарантія. Ярослав був у спецодязі – (біла. — Авт.) каска і позначка на бронежилеті… Відео, де він повзе – наше, це мій квадрокоптер літав, зависав і показував – для того, щоб група могла знати, де він перебуває, там дуже складна місцевість», – зазначає Вадим Римаренко.
Проводжати Ярослава в останню путь від хати родини Журавлів вирушило кількасот осіб. Кладовище села Андріївка, яке розташовано на мальовничому пагорбі, ледь вмістило охочих віддати шану захиснику України.
Батьки, дружина, діти, родичі, друзі, сусіди, побратими, командування, священники, салютна група, оркестр, сльози…
Прапор України, який покрив закриту труну, комбат передає батькові.
У літній тиші грудки землі падають в могилу.
Вічна пам’ять Герою!
