Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Уже незабаром, 9 серпня, відбудуться чергові вибори в Білорусі. Події останніх тижнів показують, що чинний президент Олександр Лукашенко не збирається відмовлятися від обійманої посади та готовий за неї боротися всіма доступними методами.
Так, його найближчого конкурента Віктора Бабарика центральна виборча комісія вирішила не допускати до виборів через «незадекларовану власність в офшорах». Крім того, ЦВК відкинула кандидатури Юрія Ганцевича, Володимира Непомнящего, Ольги Ковалькової, Миколи Козлова і Валерія Цепкало. Під час попередніх виборів білоруська влада допускала опозиціонерів до виборів, а на цих – очевидно, що їх побоюється. Це може свідчити про падіння рейтингу Олександра Лукашенка та намагання убезпечити себе від програшу. Також частина кандидатів добровільно знялася з виборчих перегонів.
Варто додати, що в Білорусі тривають мітинги опозиції. Наприклад, днями мітинг кандидата в президенти Світлани Тихановської в Мінську зібрав близько семи з половиною тисяч людей. Частина суспільства незадоволена інтеграційними процесами з Росією та прагне бути ближче до західного світу. Крім того, в країні зросло нове покоління, яке прагне самореалізації, бажає змін. І якщо мітинги під час попередніх виборів становила переважно інтелігенція, то нині в більшості – це звичайний середній клас.
Зі свого боку президент Білорусі заявляв, що опозиція країни має намір його повалити: «…Поки цей варіант повалення чинного уряду або ж розхитування обстановки залишається, як і раніше, актуальний», – заявив білоруський лідер. За словами Лукашенка, у 2010 році опозиція вже намагалася повалити його владу і тепер буде діяти за таким самим сценарієм.
Через побоювання щодо поширення думки про повалення влади, правоохоронні органи часто затримують людей на стихійних мітингах. Правозахисники й очевидці повідомляють, що співробітники загону міліції особливого призначення (ОМОН) і правоохоронці в цивільному часто застосовують грубу силу, б’ють людей кийками, ногами і кулаками. При цьому вони затримують не лише мітингарів, а й непричетних громадян та журналістів.
Слід відзначити, що й під час попередніх виборів схоже відбувалося. А у 2010 році було ще більше шуму: за офіційними даними явка виборців становила 90,65% і перемогу вчетверте поспіль здобув Олександр Лукашенко, набравши 79,65% голосів. Такі результати і силовий розгін демонстрації 19 грудня та подальше затримання більшості кандидатів на найвищий пост в державі викликали широкий резонанс у світі, а частина країн навіть відмовилася визнавати вибори легітимними.
Чи є перспектива обрання нового президента Білорусі?
Одну з визначальних ролей у виборах президента Білорусі відіграє власне Росія. Можна багато говорити про демократичне волевиявлення білоруського народу, але це не змінить той факт, що протягом десятиліть Кремль нав’язував білорусам свою мову, «культуру», тісно пов’язаний економічно та соціально. І проблема в тому, що багато білорусів вже себе такими не вважають та не вивчають рідної мови.
Тобто ідентифікація стирається, а відтак – людьми легше маніпулювати. Крім того, армії Білорусі та Росії також пов’язані між собою військовими навчаннями, купівлею і продажем озброєння та військової техніки.
Всі ці чинники явно не на боці опозиційно налаштованих сябрів, які бажають змін. І навіть демократичні прозорі вибори навряд би змінили чинного президента Білорусі. Адже велика частина населення все ж таки підтримує Олександра Лукашенка і можна спрогнозувати, що він переможе на цих виборах. Інакшої альтернативи, мабуть, поки немає.
Якщо переможе новий президент
Уявімо собі, що було б, якщо на виборах 2020 року в Білорусі перемогла б нова людина, погляди якої спрямовані на ЄС та НАТО, або хоча б на курс незалежності від РФ. Такий поворот явно б не вкладався в російську імперіалістичну концепцію. Швидше за все, Кремль просто б оголосив, що вибори відбулися зі значними порушеннями, а новий президент – нелегітимний.
Після цього до Білорусі на «братську допомогу» були б спочатку направлені підрозділи росгвардії, а якщо б частина населення та армія чинили опір – то і війська. Хоч білоруські збройні сили за крайнє десятиліття доволі серйозно переозброїлися, але в разі опору їхня чисельність надто мала. Крім того, агенти впливу, спецслужби та ІПСО, мабуть, повторять щось схоже на кримський сценарій. Тим більше, у РФ є вже відповідний досвід і, швидше за все, готовий план інтервенції в Білорусь. Єдине, що залишалося сябрам робити, це партизанити у їхніх безкрайніх лісах.
Аналогічний сценарій міг бути реалізований, якщо в Білорусі відбулося б силове повалення чинної влади.
З іншого боку, окупація б не почалася за умови, що новий президент був би людиною Путіна. У такому разі Росія почала б поглинати державу начебто «законними» методами, через псевдореферендуми тощо.
Олександрові Лукашенку досі вдавалося контролювати відносини з Кремлем. Звичайно, інколи на більш вигідних для себе умовах, інколи на гірших. Та чи зможе політика лавірування тривати й надалі – покажуть вибори.
